(вінок сонетів)

І

Краса на попелищі - Божий дар,
Серед руїни, чорноти, розпуки,
Де ходить смерть, неначе той косар,
Наповнює Сварожі райські луки...

Ярило тільки, ніби квітникар,
Занурює у попіл власні руки,
Кохання квіти сіє, пелюсткар,
І душі розквітають без принуки.

Засмічує повітря сірий бруд,
Разом із крові бризками та каша,
Лишив картини ці військовий труд.

Зелені острівці -- для коней паша,
Там щастя -- мов застигло -- з фарб етюд --
Колись отак любов зродилась наша.

ІІ

Колись отак любов зродилась наша,
У затишній кав'яроньці прийшло
Кохання сприйняття цілком інакше --
Краса й добро взяли мене в полон.

І наростало зближення подальше,
Це -- Боже провидіння нас вело.
Спокійно, тихо, без ажіотажу,
Хоч негативне проступало тло.

Була ще й допомога інтернету --
Грів душу кожний свіжий коментар --
Взаємна щира похвала поетів --

Дорожча серцю, аніж гонорар.
Так готувалось почуття до злету
На вигорілім полі між примар.

ІІІ

На вигорілім полі між примар
Бродив сам неприкаяний, прибитий.
Перегортав од болю календар --
О скільки ще мені лишилось жити?

Кохання нерозділене удар
Підготувало, щоб у тузі скніти,
Нести через роки оцей тягар.
Усі в моїй душі зів'яли квіти.

Та щастя птаха, наче той павич,
Майнула крізь вікно біля піддашшя,
Як радість подивованих облич,

Хвіст розпустила, мов одежу княжу...
І я утік від того місця пріч,
Де гіркоти була допита чаша.

ІV

Де гіркоти була допита чаша,
Пустеля утворилась там раніш.
Все прислухався, що природа скаже,
Благав її, о заспокой утіш!

На лоні чарівливого пейзажу
Неначе сповідався тихий вірш:
Скажи, як жить. Зітри із серця сажу,
Показуй шлях, куди іти - скоріш!

Здалося, що метання припинились,
Коли тебе зустрів, моя свята.
Я розмовляв тоді розкуто, сміло,

Твоя цьому сприяла доброта,
І вже творив поезію уміло,
Мов досконало -- майстер-золотар.

V

Мов досконало -- майстер-золотар
На склі чи дереві -- твоє обличчя --
Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
Так я в рядках сяйну красу величив.

Високих рис чарівна чистота --
Мені ти нагадала Беатріче --
Поета мрію... Лиш різниця та,
Що втілився наш задум таємничий.

Вже досить нерозділених кохань!
Поетів пощадіть, о Музи вражі,
Даруйте їм себе для раювань.

І вічність вам за це спасибі скаже --
Тисячоліттями жахних страждань --
У символах кармічних відображень.

VІ

У символах кармічних відображень
Я маю твій увічнити портрет --
Чи між нетлінних манускриптів ляжуть
Писання ці, подій химерних сплет?

Од листування -- море гарних вражень,
Ще починався тільки наш дует...
Слова і досі сонячно міражать
Теплом із серця -- відгук на сонет.

Згадав. Тоді й не думав про кохання...
Коментарів бурхлива суєта
Все заважала. Але душ єднання

Вже підсвідомо відбулось відтак...
Зароджувалось в надрах спілкування
Це почуття високе, як вівтар.

VІІ

Це почуття високе, як вівтар,
Воно на нас чекало довгі роки.
Досвідчений, терплячий килимар
Так марить візерунком аж допоки

Сотворить унікальний екземпляр,
Що у покоях царських тих високих --
Прикрасить спальню, а митцю владар --
Віддячиться в повазі преглибокій...

Я з іншою стосунки починав --
Наткала доля непривабну пряжу,
З омани давши випити вина...

Душа зробилась досвідом багатша.
Кохання - річ серйозна, вірш вона --
Для вічності виковує і в'яже.

VІІІ

Для вічності виковує і в'яже --
Я вдячний долі за страждання й біль,
Бо горем пропекла без епатажу,
Гучних скандалів, залишивши хміль

Любові справжньої - початок стажу,
Котра уся була не цукор - сіль,
Мов зіткана з ілюзій макіяжу,
Такий, напевне, ув облуди стиль.

Ох, натворилось помилок, поезій...
А напочатку -- трішечки тепла
Зігріло, та юга прийшла твереза --

Ілюзії на шмаття посікла --
Отак, як запустивши в обіг Дезу* --
Нас хочуть розсварити сили зла.
____________________________
*Деза - в журналістів і розвідників - дезінформація.

ІХ

Нас хочуть розсварити сили зла,
Я забігаю наперед, можливо...
Ти у своєму світові жила,
Тобою правив деспот вередливий,

А навкруги буденщина, імла...
Вряди-годи пригоди мала диво.
Від упиря тікаючи, могла,
Зустріти насолоди мить хапливу.

Дедалі менше епізодів цих,
Важка хвороба, літ не прибуває,
І радощів також, людських, земних...

Достойного нема, самі гультяї,
Що підбивають на любовний гріх,
Слабкі місця взаємин все шукають.

Х

Слабкі місця взаємин все шукають,..
Пройшла ти через плетиво спокус
Химерних бабуїнів, ще й бабаїв,
Хоч серед них зринав козирний туз.

В обійми безсоромності жбурляє --
Розпусникам підносила гарбуз.
Щоб не любить якогось будулая --
Самотньою жила -- такий конфуз.

Але була також духовна сфера
У ній краса душі твоя цвіла,
Гора Парнас, де ми точили пера...

Там доброта з твого ішла крила,
Що не одну розчулила мегеру...
Та хай би їх вже трясця узяла!

ХІ

Та хай би їх вже трясця узяла!
Була любов у тебе теж із іншим.
На теренах райцентру чи села
Прийшло натхнення, написались вірші.

А музикант, що профіль мав орла
З поезій відібрав щонайлюбіші,
І пісня понад гаєм попливла,
Розчулила, зачарувала тишу.

Упир домашній кров потроху пив,
Скандали, сварки, ніби вертухаєм,
Тюрми наглядач став -- на горе днів.

Та серце золоте, як воскресає!
До світла ти тяглась від бруду злив,
Бо не здолати сяйва небокраю.

ХІІ

Бо не здолати сяйва небокраю --
Зимові дні минали навісні.
Район увесь тепер тебе вже знає --
Лунають навкруги твої пісні.

Мелодія щемлива і простая --
Все про кохання в рідній стороні.
Серця своєю щирістю скоряє,
Ласкавою прозорістю тонів.

Та помислами ти була - у місті,
Надії золоті ясні плела --
Зустріть любов палку, як небо, чисту --

Колишня відцвіла, як мушмула...
А мріялось про ту красу вогнисту,
Що чорноту випалює дотла.

ХІІІ

Що чорноту випалює дотла.
У Києві можливостей багато --
Шлею ту шлюбну рано одягла,
Ледь ставши на порі, пташа пернате.

В досвідченого, підлого козла
Вродливою прислугою була ти.
Дітей родила, лад сім'ї дала,
А той ходив наліво погуляти.

Хотіла розірвать стосунків гидь --
Бува, подосі гнівом вибухаєш!
Він залякав, тож довелося тліть --

Хотілось щастя між огидних лайок,
Повірити -- брехні порветься сіть --
Ізнов мертвотну блідість подолає!

ХІV

Ізнов мертвотну блідість подолає...
Вона тобі життям була дана.
Щоб сяєвом душевним неокраїм
Ти розчинила всю її сповна.

Бо животіє той, хто не кохає,
Кого долає сила руйнівна.
Подібний він до бур'яну гумаю --
Все знищує -- повзуча сарана.

Інакша є життя твойого сфера
Натура творча, наче каменяр,
Умієш нагострити власні пера...

Троянди сіяти, немов квіткар,
Зародження любові чи химера --
Краса на попелищі -- Божий дар.

МАГІСТРАЛ

Краса на попелищі - Божий дар,
Колись отак любов зродилась наша,
На вигорілім полі між примар,
Де гіркоти була допита чаша.

Мов досконало -- майстер-золотар
У символах кармічних відображень
Це почуття високе, як вівтар,
Для вічності виковує і в'яже.

Нас хочуть розсварити сили зла,
Слабкі місця взаємин все шукають,
Та хай би їх вже трясця узяла!

Бо не здолати сяйва небокраю,
Що чорноту випалює дотла,
Ізнов мертвотну блідість подолає!


11-24 червня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)