вересня ми згадуємо одну з найтрагічніших сторінок в історії людства - 84-ту річницю трагедії Бабиного Яру,
де було вбито близько 150 тисяч невинних людей…

Це мій друг Фіма,
літні сандалі…
Зустрілись очима,
проходить далі.

Імперське мислення просто так не вивітрюється – воно вибивається із голови разом із мізками. У московитів слова «раб», «рабство», «работа» – немовби з одного кореня. Казки про кощія безсмертного полюбляють пристаркуваті диктатори. Велич великих

Краса, схована в сірий,
невиразний одяг,
стирається під дією часу,
стає одноманітною.
Що залишається від колишнього
пульсування, буйства водограю?
Краса обростає жиром,
ніби непотрібною бронею,

Поцілунок в івриті й зброя
Позначені одною й тою ж літерою – Нун,
Якою починається ще й перемога – Ніцахон.
І є в тім логіка житейська, бо й справді:
За поцілунком безгрішна починається любов,
А не кохання тимчасове, як осоружний вітер.
Отож, цілунк

Син увечері прийшов та й спитав у тата:
- Взяв оце читати книжку я у дядька Гната.
Там історії про те, як колись жилося,
Нашим предками з ким колись воювать прийшлося.
Згадувалась там також Куликовська битва,
Де московським князем був хан Мамай розби

Так буває чомусь не раз –
У житті ми то вниз, то вгору.
І важливо завжди якраз,
Щоби був хтось надійний поруч.
---------------
Скільки доля відмірить путь?
Не страшить ні печаль, ні старість.
Коли двоє життям ідуть,

Що робить людину порожньою всередині, змушуючи її почуватися нікчемою? Зовнішні обставини? Вигляд? Відсутність якихось навиків чи вмінь? Допущені помилки? Хочеться відразу погодитися, мовляв, саме так, але в цій формулі бракує одного компоненту. Почуття,

чуєш а ну глянь за вікно а що діється
о слухай та дощ
надворі дощить ото маєш
а не морочся тим
все буде собі якось іще
настає щось прекрасне тямиш
кайфуй собі у похмурий день
ей ей я чув тебе друзяко падай кайфуй

Відірвати планують руку.
Пропонують протез натомість
І щоб – розпачу ані звуку,
Зараз вимкнемо вам свідомість.
“Поступитися”- кажуть, – “треба”!
І зі скальпелем всі у чергу.
“Он ще друга, дивись, у тебе”–
І вже сіли на шию зверху.

Осіння тиша барви розливає,
І прохолода обіймає ранки.
А вересень готує склянку чаю,
Міркує, творить з листя витинанки.

Аквамарином ваблять небокраї.
Троянди пишні квітнуть біля ґанку.
Осіння тиша барви розливає,

Цілоденно понад нами,
Всюди сіючи далі, -
Поодинці і клинами
Відлітають журавлі.
Летючи у вічний вирій,
Тужно звуки видають
Про бажання жити в мирі,
Про земну коротку путь...

Ця тиша, що гучніша громовиці,
Чорніша ночі та хмуріша тучі,
Уперто огорнутись норовиться
В холодний сон і в очевидь гнітючу.

Мені б її, як то було раніше,
В обидві жмені, щоб текла елеєм.
А я боюся нинішньої тиші,

Уночі на 28 вересня  росіяни обстріляли столицю, пошкоджені житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Соломянському, Святошинському, Голосіївському, Дарницькому та Дніпровському районах.
У Києві вже четверо загиблих, серед них 12-річна дівчин

Проблиск в очах поета,
крізь смог повсякдення,
засипаний
снігом буденності,
коли його ніхто не чекав.
Проблиск крізь дим
фальшивих цінностей,
крізь хащі тоталітаризму,

Ще ось день, як попередні,
Біг не зменшив, не спинивсь, -
Посміхаючись кумедно,
Звівся вгору й впав униз.
І уже горить на попіл
У горнилі інших днів,
А мене вражає докір
Та бракує гнівних слів...

Круглий стіл врівноважив стосунки,
Бо не має він гострих кутів.
Зайві списи, мечі, обладунки –
Сперечаються всі хто хотів.
Всі балакають скільки завгодно,
Та не чують нікого довкіл.
Рот заткнув би тому з ким незгодний,
Тільки руки коротші за стіл.