Люба Лесю, дуже вдячний вам, за існування книжки, яка говорить за тисячі і тисячі наших батьків і матерів, дідів і бабусь, сестер і братів - за отих, кому живцем виривали голосові зв'язки, перед тим, як зупиняли їхні серця. Саме ці рукописи життів не горять, і не зникають. Саме про це у вас... Саме із цього живого нашого подиху зростатиме Україна...

Ознайомитися із тим, коли і як сталося Кенгі́рське повста́ння — можна тут. >>>

Не зрозуміло, правда, який стосунок має до описаних подій, як і до вашої, пані Лесю, книжки Анатолій Сазанський, якого, я певен, у будь-якому таборі, у найкращому для А.С. випадку, відразу задушили би, коли би він завів свої улюблені розмови про "жидів" та "москалів", але ж у нас, в Україні, особлива терпимість до такого чорнословства, зато як такі чорнослови батьківщину люблять, так? Та й хіба не повірить витончена жінка у красиві чоловічі слова? Бо так хочеться вірити, що й нинішні теж будуть на щось таке, героїчне, здатні...
На жаль, окрім гарних слів, є і недостойні "чоловічі" дії в реальному житті, саме вони і приводять, на мою думку, до того стану, в якому Україна нині й перебуває. :(

Тож вічна пам'ять нашим відомим і невідомим героям, і пекло зрадникам і людиноненависникам...