Любове,
Запах твоєї весни переймається відразу, відчувається у кожному відтінку слова.
Є правда декілька роздумів:
***
"Скарбницю розлуки вже й не замикаю." - ось це "вже й не" - дає відчуття натягненості рядка...
***
2. - зміна римування
***
"Знов – березень, дитя любові лютого," - з ким любився лютий ??? :)
***
"Вернись, любове, – все помалу
вертає на «своя круги»." - а тут як би капіталізувати (з великої букви) `Л` - то майже виходить - напуття для себе, нє? :)
***
"Душі – все важче розцвітати
після тривалої зими.",
а мо` якось на оптумістичнішій нотці закінчити?:
"А серцю - тільки розцвітати
.... далєєєє по тексту....

З теплом,
ЛЮ

Привіт, Юрку! Дякую, що відчув "запах весни" і за роздуми.

"вже й не" - мене теж "натягує", з одного боку це "й" несе, як на мене, певне смислове навантаження (навіть, більше тощо), а з іншого... що порадиш - викинути?

де зміна римування - не зрозуміла (уточни)

не знаю з ким лютий любився (це його таємниця), та бачу його батьком березня.

я не винна, що у мене таке ім'я

Оце вже ні! - хай вже та прекрасна оптимістична нота "до-весни" залишається твоєю. Моя мелодія весни "мі-норна".

Думаю що рішення є тривіальним:
"Скарбницю розлуки не я замикаю."

Непоганий варіант. Але в ньому - зовсім інший зміст. Бо ця скарбниця розлуки - моєї ЛГ. І саме вона її замикала на ключик, до пори до часу. А тепер - відпала в цьому потреба, більше нічого втрачати і нічого чекати. Може, тоді ще простіше -
"Скарбницю розлуки вже не замикаю" (хай собі акцентується наголос на "не")

Дякую, Юлю!!! Особливо - за розгадку "любові лютого". Саме це й малося на увазі, коли писалося (не хотілося вчора "відкривати карти", мені було цікаво чи хтось побачить так, як я). Тоді в 2004-му я для себе знайшла пояснення - чому березень такий специфічний: у ньому ще дуже багато успадкованого від зими, хоча, звісно, і рука весни - вже відчутна. А може, Весна, насправді, не мати його (а добра мачуха)? ось така моя фантазія вилилась у ці рядки про березень. Особисто для мене, тут існує своя логіка, хоча для когось - це, мабуть, трохи парадоксально. Та зрештою, з контрастів і парадоксів складається наше життя. І навіть у цьому - своя логіка.

"Любимий"... я думала над цим словом, шукала, перевіряла. Воно є в словнику. І сюди воно за змістом найкраще пасує за своїм внутрішнім забарвленням - не коханий (бо це слово не підходить до стосунків хресної мами і сина), не улюблений (бо улюбленою може бути якась річ, наприклад, їжа чи одяг), а саме - любимий. Тобто, любимець, любимчик.

Ще раз дякую, Юліє, за вдумливе прочитання цього твору. Ви зуміли прочитати навіть те, що є між рядків. Всього-всього Вам доброго! Натхнення весняного!

дуже сподобалось :))) бажаю, щоб весна несла Вам тільки радість, тепло і нові щасливі надії!

це якийсь дуже болючий вірш.

Дякую, Таню! І Вам - весни і любові.

Щемна і тривожна Ваша весна, пані Любо.
Сонечка вам! :)

Юль... ти натякаєш, на двічі вжите слово "біль"? Подумаю, що тут можна зробити. Ці вірші в мене були відокремлені один від одного, хоча за датами написання все-одно йшли один за одним (все-таки той болючий настрій їх об'єднував і тоді). Лише тепер вирішила їх "подружити" ще тісніше.

Дякую, Зорянко! І Вам - весняного тепла.

Файно дуже, Любо! Чомусь при прочитанні мною абсолютно не зверталась увага на технічну сторону твору - почуття сильні, образність супер. Вірш написаний раніше, надіюся, що "сніги зійшли" і все вернуло на "круги своя"!

Ой, вибач мені, Юлю... Мені - влізло в очі це слово якраз перед твоїм коментарем, і я подумала, що, мабуть, і твоє зірке око це підмітило. І вийшло щось на кшталт "на злодієві шапка горить". А про "болючість" - все вірно, дісталося трохи моїй ЛГ в цьому плані. Дякую за співпереживання!

Дякую, Іване, за відгук. Та... мабуть, "тим снігам" не судилось розтанути.
"А час незворушно - по колу, по колу.
Є речі, яких не змінити ніколи.
І хто б намагався? Я - сильна. Я звикла..."

Та нічого. Зате: "... просто, іншому потрібно, щоб у світі я жила".

Дуже гарно, правдиво. Дякую, пані Любо.

Вам дякую, Ніно, що відчули ту правду...