Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.17
20:42
Як не втомивсь ти на роботі
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
2026.04.17
18:44
білий брудний голуб
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
2026.04.17
17:32
живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
2026.04.17
15:34
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
2026.04.17
15:06
І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
2026.04.17
12:06
Стійка душа розчинить у собі
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.
Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.
Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Злидні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Злидні
Ой, не треба, люди, заздрити нікому,
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили
Не вкладав він у роботу. Рік у рік
Б’ється рибою об лід, з убозтва того
Не спроможеться він вибитись ніяк.
Вже й замислився: «Чому у мене так?
Чом не можу я розжитися нічого?
Чи то Злидні так обсіли?» Й тут нараз
Ледве чутний голосок відповідає:
«Бо обсіли й, справді. Розуміти маєш –
Скільки б ти не бився, але через нас
Ти не зможеш збагатитися, бідаче!»
«А, хіба ж вас тут багато розвелось?»
«Та багато». «То ж чому не довелось
Вас мені, хоч одним оком, та побачить?»
«Бо маленькі дуже, нас не углядіть».
«Де ж ви можете вміститись?» «Де завгодно»
«А в ріжок для тютюну вміститись годні?»
«Та то запросто!»- звідтіль уже звучить
Отой голос, - ми усі вже тут сидим!»
Чоловік ріжок хутенько затикає.
І на млин давно забутий поспішає.
Той ріжок під валом залишив у нім.
І одразу ж в нього все на лад пішло:
Чи сам зробить, чи комусь згада зробити –
Все вдається. Отож, став він багатіти.
Ледь не другий за багатством на село.
А в селі тім жив багатий чоловік.
Тільки ж заздрісний такий, що, не дай Боже.
На чужі достатки й глянути не може,
Бо ж своїм усе багатство бачить звик.
Як побачив лише, що отой бідак
Багатіти став, його наздоганяє
У маєтності – то й спокою не має.
Тільки й думає – чого це воно так?
Довго-довго собі голову сушив
Та нічого так придумати й не годен.
Тож надумавсь розпитати при нагоді,
Із якого дива той розбагатів.
Підійшов якось та й, наче, жартома,
Став у того чоловіка визнавати,
Що йому допомогло багатим стати.
А той каже: «Та ж секрету в тім нема».
Бо ж не заздрий був та людям довіряв,
Тож повідав багачеві про ті Злидні,
Як він здихався від них, а, тому нині
Вже і клопоту від них зовсім не мав.
Як почув про ту пригоду багатій,
Тої ж ночі до млина того пробрався
І ріжок з-під валу діставати взявся,
Аби план підступний виконати свій.
Ледь ріжок дістав то й випустив на волю
Усі Злидні, бо ж надіявся з того,
Ті повернуть до господаря свого,
Будуть знов занапащати його долю.
Але Злидні були зовсім не дурні,
До колишнього вертати не схотіли,
Багача одразу звідусіль обсіли
Й почались тепер у того чорні дні.
Що б не брався – завжди збитків зазнавав
І невдовзі пішов прахом увесь статок.
Вся худоба стала раптом пропадати:
Коні вкрали, скот увесь повиздихав.
Хліб родити перестав. Одної днини
Спалахнуло й миттю вигорів весь двір.
Бідаком багач зробився із тих пір.
Зрозумів, що винен сам, та було пізно.
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили
Не вкладав він у роботу. Рік у рік
Б’ється рибою об лід, з убозтва того
Не спроможеться він вибитись ніяк.
Вже й замислився: «Чому у мене так?
Чом не можу я розжитися нічого?
Чи то Злидні так обсіли?» Й тут нараз
Ледве чутний голосок відповідає:
«Бо обсіли й, справді. Розуміти маєш –
Скільки б ти не бився, але через нас
Ти не зможеш збагатитися, бідаче!»
«А, хіба ж вас тут багато розвелось?»
«Та багато». «То ж чому не довелось
Вас мені, хоч одним оком, та побачить?»
«Бо маленькі дуже, нас не углядіть».
«Де ж ви можете вміститись?» «Де завгодно»
«А в ріжок для тютюну вміститись годні?»
«Та то запросто!»- звідтіль уже звучить
Отой голос, - ми усі вже тут сидим!»
Чоловік ріжок хутенько затикає.
І на млин давно забутий поспішає.
Той ріжок під валом залишив у нім.
І одразу ж в нього все на лад пішло:
Чи сам зробить, чи комусь згада зробити –
Все вдається. Отож, став він багатіти.
Ледь не другий за багатством на село.
А в селі тім жив багатий чоловік.
Тільки ж заздрісний такий, що, не дай Боже.
На чужі достатки й глянути не може,
Бо ж своїм усе багатство бачить звик.
Як побачив лише, що отой бідак
Багатіти став, його наздоганяє
У маєтності – то й спокою не має.
Тільки й думає – чого це воно так?
Довго-довго собі голову сушив
Та нічого так придумати й не годен.
Тож надумавсь розпитати при нагоді,
Із якого дива той розбагатів.
Підійшов якось та й, наче, жартома,
Став у того чоловіка визнавати,
Що йому допомогло багатим стати.
А той каже: «Та ж секрету в тім нема».
Бо ж не заздрий був та людям довіряв,
Тож повідав багачеві про ті Злидні,
Як він здихався від них, а, тому нині
Вже і клопоту від них зовсім не мав.
Як почув про ту пригоду багатій,
Тої ж ночі до млина того пробрався
І ріжок з-під валу діставати взявся,
Аби план підступний виконати свій.
Ледь ріжок дістав то й випустив на волю
Усі Злидні, бо ж надіявся з того,
Ті повернуть до господаря свого,
Будуть знов занапащати його долю.
Але Злидні були зовсім не дурні,
До колишнього вертати не схотіли,
Багача одразу звідусіль обсіли
Й почались тепер у того чорні дні.
Що б не брався – завжди збитків зазнавав
І невдовзі пішов прахом увесь статок.
Вся худоба стала раптом пропадати:
Коні вкрали, скот увесь повиздихав.
Хліб родити перестав. Одної днини
Спалахнуло й миттю вигорів весь двір.
Бідаком багач зробився із тих пір.
Зрозумів, що винен сам, та було пізно.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
