ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.13
07:28
Будь ласочка, і ти оглянись
Заволоко із диму і крові…
Кілька жменьок, дозволь їм уввись
Кілька крапель лиши для Любові
Оминем коли відчай і страх,
І розвіються хмари у небі,
А вже з крові і диму той прах
Заволоко із диму і крові…
Кілька жменьок, дозволь їм уввись
Кілька крапель лиши для Любові
Оминем коли відчай і страх,
І розвіються хмари у небі,
А вже з крові і диму той прах
2024.11.13
07:21
Ховається за листопадом грудень,
шукає вітер схов у димарі,
а білий сніг ще неодмінно буде
і сонце червоніти на зорі,
і Божий день народиться в безденні,
впаде до ніг уже коротша тінь.
Засіється на рік новий із жмені,
в якій змішались жито і ячмінь
шукає вітер схов у димарі,
а білий сніг ще неодмінно буде
і сонце червоніти на зорі,
і Божий день народиться в безденні,
впаде до ніг уже коротша тінь.
Засіється на рік новий із жмені,
в якій змішались жито і ячмінь
2024.11.13
06:57
Як хороше в осінньому саду.
Ще б трішечки тепла мені в долоні.
Дерева у осінньому меду
Завмерли чарівливо на осонні.
Притихлий вітер до землі примерз...
Стоїть незвична тиша урочиста.
А ясен обгорнуся геть увесь
Ще б трішечки тепла мені в долоні.
Дерева у осінньому меду
Завмерли чарівливо на осонні.
Притихлий вітер до землі примерз...
Стоїть незвична тиша урочиста.
А ясен обгорнуся геть увесь
2024.11.13
05:11
Я від чутого погляд похнюпив
І сидів нерухомо від слів,
Як юнак спотикався об трупи
Та від страху між ними тремтів.
Як зі смертю водив перегони
По уламках зруйнованих стін, –
Як довідавсь про скиди із дронів
І розльоти осколків од мін.
І сидів нерухомо від слів,
Як юнак спотикався об трупи
Та від страху між ними тремтів.
Як зі смертю водив перегони
По уламках зруйнованих стін, –
Як довідавсь про скиди із дронів
І розльоти осколків од мін.
2024.11.12
18:15
І знов валізи пакувать...
Здається, пройдено півсвіта,
Та серце, невгамовністю зігріте,
Нізащо не хоче спочивать.
Уже відкрито всі материки,
Та їх він самотужки відкрива для себе:
Поміж реліктових секвой шукає просинь неба,
Змагається із норовом св
Здається, пройдено півсвіта,
Та серце, невгамовністю зігріте,
Нізащо не хоче спочивать.
Уже відкрито всі материки,
Та їх він самотужки відкрива для себе:
Поміж реліктових секвой шукає просинь неба,
Змагається із норовом св
2024.11.12
15:10
Ця жінка, ніби осінь золотава.
Ще світла, тепла, щира і ласкава.
Вона така, як осінь ця казкова.
Душа її – феєрія квіткова.
Ця жінка – осінь, пані загадкова.
Вона, як тиша щемна, світанкова.
Хоча життя біжить, як літня злива.
Ще світла, тепла, щира і ласкава.
Вона така, як осінь ця казкова.
Душа її – феєрія квіткова.
Ця жінка – осінь, пані загадкова.
Вона, як тиша щемна, світанкова.
Хоча життя біжить, як літня злива.
2024.11.12
14:09
П’ять годин підряд і пішки
І назустріч — п’ять годин…
І згадались крики кішки,
Кілька бутлів сухих вин…
Щось не склалось, зупинились
Ні, щоб вимовить: — Ночліг,
Мізки залишком промили
І назустріч — п’ять годин…
І згадались крики кішки,
Кілька бутлів сухих вин…
Щось не склалось, зупинились
Ні, щоб вимовить: — Ночліг,
Мізки залишком промили
2024.11.12
12:09
Венері я й Ероту вірний фан,
Хоч нині дід, не хлопчик безбородий.
У щічки цілуватися - лафа,
А в губці - позаземна насолода.
А той, хто не цілується - глупак,
Жаготні цьоми додають наснаги.
Хапай красу ручицями за карк
Хоч нині дід, не хлопчик безбородий.
У щічки цілуватися - лафа,
А в губці - позаземна насолода.
А той, хто не цілується - глупак,
Жаготні цьоми додають наснаги.
Хапай красу ручицями за карк
2024.11.12
10:55
Кілька хвилин на початку дня
розмірковуй про свої плани.
Хай буде справа лише одна,
але зроблена - бездоганно.
Я і не думав писати цей вірш -
спочатку було нецікаво,
коли справи є важливі більш…
розмірковуй про свої плани.
Хай буде справа лише одна,
але зроблена - бездоганно.
Я і не думав писати цей вірш -
спочатку було нецікаво,
коли справи є важливі більш…
2024.11.12
07:48
Сповита темрявою тиша.
Земного спокою доба.
Поснули в теплих нірках миші,
Кота позбавивши забав.
Згустіла швидко ніч осіння.
Хитання тіней мовчазних, –
І безкінечні сновидіння,
Чи напівсонний стан без них.
Земного спокою доба.
Поснули в теплих нірках миші,
Кота позбавивши забав.
Згустіла швидко ніч осіння.
Хитання тіней мовчазних, –
І безкінечні сновидіння,
Чи напівсонний стан без них.
2024.11.12
06:40
– Скажи, інь чи янь?
– У чому різниця?
– Ти, просто поглянь, –
гуляє столиця,
пирує під час чуми.
Злетілись круки
з кремлівської вежі,
а тим залюбки
– У чому різниця?
– Ти, просто поглянь, –
гуляє столиця,
пирує під час чуми.
Злетілись круки
з кремлівської вежі,
а тим залюбки
2024.11.11
22:54
Як у темряві нічній, що лиш випадком оживає у виблисках
нірвани на вікнах інших людей, в’язнучи трясовиною
відчаю, котрий загострює розуміння, що все, чим я є –
результат власних дій. Коли будь-що навколо, навіть
кухонна стеля розпадається й сиплеться
нірвани на вікнах інших людей, в’язнучи трясовиною
відчаю, котрий загострює розуміння, що все, чим я є –
результат власних дій. Коли будь-що навколо, навіть
кухонна стеля розпадається й сиплеться
2024.11.11
22:17
Для причини є причина.
40.Для порожньої склянки і розумного сина завжди є хтось, хто хотів би їх.
41.Багатій радіє з майна, а бідний розумом багатий.
42.Тільки розмова дає змогу дізнатися про розум людини.
43.Витримка приведе до бажаного.
44.Їжа
2024.11.11
19:17
Ще один холодний день у пеклі,
дрова підлетіли у ціні…
Холодно старій бабусі Веклі,
та світлина Вови на стіні!
Мабуть непереливки у нього,
помахала скумбрія хвостом,
обломилась братня допомога –
дрова підлетіли у ціні…
Холодно старій бабусі Веклі,
та світлина Вови на стіні!
Мабуть непереливки у нього,
помахала скумбрія хвостом,
обломилась братня допомога –
2024.11.11
18:17
Вимір у доларах, євро і гривнях.
Що їм до того, у кого війна.
Владу хапають сторуко за гриву,
Котиться з неба сльозина дрібна.
Осінь прадавня сиріткою плаче.
Тягне знесилена хрест по стерні.
Робить, що може, бо, мабуть, терпляча.
Що їм до того, у кого війна.
Владу хапають сторуко за гриву,
Котиться з неба сльозина дрібна.
Осінь прадавня сиріткою плаче.
Тягне знесилена хрест по стерні.
Робить, що може, бо, мабуть, терпляча.
2024.11.11
05:10
Ще не погасли смолоскипи
та все чутніше клич сурми,
коли борвій в борні захрипне,
безсмертний фенікс хай крильми
його огорне в піднебессі,
там, де живуть війни громи…
а ми і з попелу воскреснем,
щоб народитися – Людьми.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та все чутніше клич сурми,
коли борвій в борні захрипне,
безсмертний фенікс хай крильми
його огорне в піднебессі,
там, де живуть війни громи…
а ми і з попелу воскреснем,
щоб народитися – Людьми.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
2024.09.28
2024.09.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Злидні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Злидні
Ой, не треба, люди, заздрити нікому,
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили
Не вкладав він у роботу. Рік у рік
Б’ється рибою об лід, з убозтва того
Не спроможеться він вибитись ніяк.
Вже й замислився: «Чому у мене так?
Чом не можу я розжитися нічого?
Чи то Злидні так обсіли?» Й тут нараз
Ледве чутний голосок відповідає:
«Бо обсіли й, справді. Розуміти маєш –
Скільки б ти не бився, але через нас
Ти не зможеш збагатитися, бідаче!»
«А, хіба ж вас тут багато розвелось?»
«Та багато». «То ж чому не довелось
Вас мені, хоч одним оком, та побачить?»
«Бо маленькі дуже, нас не углядіть».
«Де ж ви можете вміститись?» «Де завгодно»
«А в ріжок для тютюну вміститись годні?»
«Та то запросто!»- звідтіль уже звучить
Отой голос, - ми усі вже тут сидим!»
Чоловік ріжок хутенько затикає.
І на млин давно забутий поспішає.
Той ріжок під валом залишив у нім.
І одразу ж в нього все на лад пішло:
Чи сам зробить, чи комусь згада зробити –
Все вдається. Отож, став він багатіти.
Ледь не другий за багатством на село.
А в селі тім жив багатий чоловік.
Тільки ж заздрісний такий, що, не дай Боже.
На чужі достатки й глянути не може,
Бо ж своїм усе багатство бачить звик.
Як побачив лише, що отой бідак
Багатіти став, його наздоганяє
У маєтності – то й спокою не має.
Тільки й думає – чого це воно так?
Довго-довго собі голову сушив
Та нічого так придумати й не годен.
Тож надумавсь розпитати при нагоді,
Із якого дива той розбагатів.
Підійшов якось та й, наче, жартома,
Став у того чоловіка визнавати,
Що йому допомогло багатим стати.
А той каже: «Та ж секрету в тім нема».
Бо ж не заздрий був та людям довіряв,
Тож повідав багачеві про ті Злидні,
Як він здихався від них, а, тому нині
Вже і клопоту від них зовсім не мав.
Як почув про ту пригоду багатій,
Тої ж ночі до млина того пробрався
І ріжок з-під валу діставати взявся,
Аби план підступний виконати свій.
Ледь ріжок дістав то й випустив на волю
Усі Злидні, бо ж надіявся з того,
Ті повернуть до господаря свого,
Будуть знов занапащати його долю.
Але Злидні були зовсім не дурні,
До колишнього вертати не схотіли,
Багача одразу звідусіль обсіли
Й почались тепер у того чорні дні.
Що б не брався – завжди збитків зазнавав
І невдовзі пішов прахом увесь статок.
Вся худоба стала раптом пропадати:
Коні вкрали, скот увесь повиздихав.
Хліб родити перестав. Одної днини
Спалахнуло й миттю вигорів весь двір.
Бідаком багач зробився із тих пір.
Зрозумів, що винен сам, та було пізно.
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили
Не вкладав він у роботу. Рік у рік
Б’ється рибою об лід, з убозтва того
Не спроможеться він вибитись ніяк.
Вже й замислився: «Чому у мене так?
Чом не можу я розжитися нічого?
Чи то Злидні так обсіли?» Й тут нараз
Ледве чутний голосок відповідає:
«Бо обсіли й, справді. Розуміти маєш –
Скільки б ти не бився, але через нас
Ти не зможеш збагатитися, бідаче!»
«А, хіба ж вас тут багато розвелось?»
«Та багато». «То ж чому не довелось
Вас мені, хоч одним оком, та побачить?»
«Бо маленькі дуже, нас не углядіть».
«Де ж ви можете вміститись?» «Де завгодно»
«А в ріжок для тютюну вміститись годні?»
«Та то запросто!»- звідтіль уже звучить
Отой голос, - ми усі вже тут сидим!»
Чоловік ріжок хутенько затикає.
І на млин давно забутий поспішає.
Той ріжок під валом залишив у нім.
І одразу ж в нього все на лад пішло:
Чи сам зробить, чи комусь згада зробити –
Все вдається. Отож, став він багатіти.
Ледь не другий за багатством на село.
А в селі тім жив багатий чоловік.
Тільки ж заздрісний такий, що, не дай Боже.
На чужі достатки й глянути не може,
Бо ж своїм усе багатство бачить звик.
Як побачив лише, що отой бідак
Багатіти став, його наздоганяє
У маєтності – то й спокою не має.
Тільки й думає – чого це воно так?
Довго-довго собі голову сушив
Та нічого так придумати й не годен.
Тож надумавсь розпитати при нагоді,
Із якого дива той розбагатів.
Підійшов якось та й, наче, жартома,
Став у того чоловіка визнавати,
Що йому допомогло багатим стати.
А той каже: «Та ж секрету в тім нема».
Бо ж не заздрий був та людям довіряв,
Тож повідав багачеві про ті Злидні,
Як він здихався від них, а, тому нині
Вже і клопоту від них зовсім не мав.
Як почув про ту пригоду багатій,
Тої ж ночі до млина того пробрався
І ріжок з-під валу діставати взявся,
Аби план підступний виконати свій.
Ледь ріжок дістав то й випустив на волю
Усі Злидні, бо ж надіявся з того,
Ті повернуть до господаря свого,
Будуть знов занапащати його долю.
Але Злидні були зовсім не дурні,
До колишнього вертати не схотіли,
Багача одразу звідусіль обсіли
Й почались тепер у того чорні дні.
Що б не брався – завжди збитків зазнавав
І невдовзі пішов прахом увесь статок.
Вся худоба стала раптом пропадати:
Коні вкрали, скот увесь повиздихав.
Хліб родити перестав. Одної днини
Спалахнуло й миттю вигорів весь двір.
Бідаком багач зробився із тих пір.
Зрозумів, що винен сам, та було пізно.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію