ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.12.07
22:14
Судячи з того, що я вже дідусь
І гожий до кожних обставин
Лякай не лякай — я не боюсь
А ні камІнь, а ні заграви…
Судячи з того, що поруч «Амінь»
Чекає на згоду розправи
Каменем вляжусь поміж камінь
Тільки б ковток мірної кави…
І гожий до кожних обставин
Лякай не лякай — я не боюсь
А ні камІнь, а ні заграви…
Судячи з того, що поруч «Амінь»
Чекає на згоду розправи
Каменем вляжусь поміж камінь
Тільки б ковток мірної кави…
2024.12.07
20:08
Час стікає по крапельці
і йде війною.
Він невідчутний,
але здатний руйнувати замки.
Час тече тихим струмком,
але залишає по собі руїни.
Пісок часу залітає
у найменші шпарини,
і йде війною.
Він невідчутний,
але здатний руйнувати замки.
Час тече тихим струмком,
але залишає по собі руїни.
Пісок часу залітає
у найменші шпарини,
2024.12.07
17:40
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2024.12.07
12:01
Шматок сальця до первачка
Із огірочком, житнім хлібом
І в дружній ролі дивачка
Я заспокївся вже ніби
Та щось шкребе хитає більш
Як було змовлено до цього
У тому, де рождався вірш
Посеред вистрибом в дорогу…
Із огірочком, житнім хлібом
І в дружній ролі дивачка
Я заспокївся вже ніби
Та щось шкребе хитає більш
Як було змовлено до цього
У тому, де рождався вірш
Посеред вистрибом в дорогу…
2024.12.07
11:44
Живучи у театрі,
де сцена гортає героїв,
де волосся і грим
насувають на образ печать,
я люблю перевтілитись
в те, що не зветься – собою,
і не можу від імені тих
не звучать.
де сцена гортає героїв,
де волосся і грим
насувають на образ печать,
я люблю перевтілитись
в те, що не зветься – собою,
і не можу від імені тих
не звучать.
2024.12.07
07:43
Хижий ворон крумкнув хрипко
І побачилось мені,
Як знялись мерщій куріпки
З придорожніх бур’янів.
Не вдалось поласувати
Зграї зернами, адже
Корм пташиний ворон-тато
Воронятам стереже.
І побачилось мені,
Як знялись мерщій куріпки
З придорожніх бур’янів.
Не вдалось поласувати
Зграї зернами, адже
Корм пташиний ворон-тато
Воронятам стереже.
2024.12.07
04:32
Зорі крізь сито просію
дрібненькі, крупнішенькі, ці.
Маю останню надію,
спечуться на ранок млинці.
Будуть. Дитині на втіху.
Молімося Богу натще.
Хай від дитячого сміху
дрібненькі, крупнішенькі, ці.
Маю останню надію,
спечуться на ранок млинці.
Будуть. Дитині на втіху.
Молімося Богу натще.
Хай від дитячого сміху
2024.12.06
20:19
Нехай Миколай нам тепло принесе,
Що душі й серця зігріває
І геть забирає мерзенне усе,
Що жити усім заважає.
В безодню хай котяться зорі з Кремля
І лихо в наш край не поверне,
Хай світ очищається від москаля
Що душі й серця зігріває
І геть забирає мерзенне усе,
Що жити усім заважає.
В безодню хай котяться зорі з Кремля
І лихо в наш край не поверне,
Хай світ очищається від москаля
2024.12.06
19:53
Нескінченний туман бездоріжжя
Поведе в невідомі шляхи.
Потонули думки на узвишші,
Де спочили прадавні гріхи.
Спотикаючись, йду у неволю,
Де пізнання загрузло в пісках.
Розчинивши в озерах недолю,
Поведе в невідомі шляхи.
Потонули думки на узвишші,
Де спочили прадавні гріхи.
Спотикаючись, йду у неволю,
Де пізнання загрузло в пісках.
Розчинивши в озерах недолю,
2024.12.06
18:54
Війною й смертю пахне голуб миру.
Напившись зранку крові немовлят,
Він не ховає закривавлену сокиру -
Це аргумент його, його штандарт,
Убивча «мироносна» міра.
Бравада неупинного терору,
Щоб втриматись на панівних місцях,
Напившись зранку крові немовлят,
Він не ховає закривавлену сокиру -
Це аргумент його, його штандарт,
Убивча «мироносна» міра.
Бравада неупинного терору,
Щоб втриматись на панівних місцях,
2024.12.06
17:32
Як по росяній траві йде дівча.
На голові несе глечик молока.
Співа з птаством – не змовка.
А ще так собі мудрує:
«Ось як грошики вторгую,
То сьогодні ж, до обіду,
Куплю крашанок в сусіда.
Треба трішки почекать
На голові несе глечик молока.
Співа з птаством – не змовка.
А ще так собі мудрує:
«Ось як грошики вторгую,
То сьогодні ж, до обіду,
Куплю крашанок в сусіда.
Треба трішки почекать
2024.12.06
15:47
Коли слово посіяне
Зерном сваволі
На рінні святого Томи,
Де в тіні крисані
Чекаєш пришестя Пандори,
Відпочинь у гавані келиха
За столом у весталок чи то валькірій,
А ж тут журба – некликана,
Зерном сваволі
На рінні святого Томи,
Де в тіні крисані
Чекаєш пришестя Пандори,
Відпочинь у гавані келиха
За столом у весталок чи то валькірій,
А ж тут журба – некликана,
2024.12.06
09:30
Нажаль пошкоджень уйма, безліч…
Не спиш, тремтиш роки підряд,
А незабаром ще й свят-вечір…
Не що, а Хто — самозаряд…
Нажаль із вічності, не виторг
А просто дань космічних сил
Ну а руйнація як — мито
Для всих, без вийнятку, Мірил…
Не спиш, тремтиш роки підряд,
А незабаром ще й свят-вечір…
Не що, а Хто — самозаряд…
Нажаль із вічності, не виторг
А просто дань космічних сил
Ну а руйнація як — мито
Для всих, без вийнятку, Мірил…
2024.12.06
06:26
Я люблю оцю жінку, що в душу
Обережно занурює зір
І заради якої я мушу
Переводити радо папір.
Я люблю оцю жінку, що слабо
Потягається тілом гнучким
І до себе усмішкою вабить,
І легенько цілує затим.
Обережно занурює зір
І заради якої я мушу
Переводити радо папір.
Я люблю оцю жінку, що слабо
Потягається тілом гнучким
І до себе усмішкою вабить,
І легенько цілує затим.
2024.12.06
04:12
У кутку, де стара шафа,
з швидкістю 2/3 маха,
наш пустун руденький кіт
доганяє свій обід.
Та не знає ще маленький,
що обід на батарейках.
Хай ганяє досхочу,
а я з нього регочу.
з швидкістю 2/3 маха,
наш пустун руденький кіт
доганяє свій обід.
Та не знає ще маленький,
що обід на батарейках.
Хай ганяє досхочу,
а я з нього регочу.
2024.12.05
19:56
Коли удосвіта туман пливе долиною,
Здається, що Ейн-Керем –
Звичайнісінька ріка, а гори – береги її.
Осяяна вогнями, от-от затрубить
І зніметься із якорів Гадаса .
Десятки бакенів освітлюють їй шлях...
...Удень оця фата-моргана зникне,
Та вечір упо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Здається, що Ейн-Керем –
Звичайнісінька ріка, а гори – береги її.
Осяяна вогнями, от-от затрубить
І зніметься із якорів Гадаса .
Десятки бакенів освітлюють їй шлях...
...Удень оця фата-моргана зникне,
Та вечір упо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.12.03
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.10
2024.11.02
2024.11.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Злидні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Злидні
Ой, не треба, люди, заздрити нікому,
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили
Не вкладав він у роботу. Рік у рік
Б’ється рибою об лід, з убозтва того
Не спроможеться він вибитись ніяк.
Вже й замислився: «Чому у мене так?
Чом не можу я розжитися нічого?
Чи то Злидні так обсіли?» Й тут нараз
Ледве чутний голосок відповідає:
«Бо обсіли й, справді. Розуміти маєш –
Скільки б ти не бився, але через нас
Ти не зможеш збагатитися, бідаче!»
«А, хіба ж вас тут багато розвелось?»
«Та багато». «То ж чому не довелось
Вас мені, хоч одним оком, та побачить?»
«Бо маленькі дуже, нас не углядіть».
«Де ж ви можете вміститись?» «Де завгодно»
«А в ріжок для тютюну вміститись годні?»
«Та то запросто!»- звідтіль уже звучить
Отой голос, - ми усі вже тут сидим!»
Чоловік ріжок хутенько затикає.
І на млин давно забутий поспішає.
Той ріжок під валом залишив у нім.
І одразу ж в нього все на лад пішло:
Чи сам зробить, чи комусь згада зробити –
Все вдається. Отож, став він багатіти.
Ледь не другий за багатством на село.
А в селі тім жив багатий чоловік.
Тільки ж заздрісний такий, що, не дай Боже.
На чужі достатки й глянути не може,
Бо ж своїм усе багатство бачить звик.
Як побачив лише, що отой бідак
Багатіти став, його наздоганяє
У маєтності – то й спокою не має.
Тільки й думає – чого це воно так?
Довго-довго собі голову сушив
Та нічого так придумати й не годен.
Тож надумавсь розпитати при нагоді,
Із якого дива той розбагатів.
Підійшов якось та й, наче, жартома,
Став у того чоловіка визнавати,
Що йому допомогло багатим стати.
А той каже: «Та ж секрету в тім нема».
Бо ж не заздрий був та людям довіряв,
Тож повідав багачеві про ті Злидні,
Як він здихався від них, а, тому нині
Вже і клопоту від них зовсім не мав.
Як почув про ту пригоду багатій,
Тої ж ночі до млина того пробрався
І ріжок з-під валу діставати взявся,
Аби план підступний виконати свій.
Ледь ріжок дістав то й випустив на волю
Усі Злидні, бо ж надіявся з того,
Ті повернуть до господаря свого,
Будуть знов занапащати його долю.
Але Злидні були зовсім не дурні,
До колишнього вертати не схотіли,
Багача одразу звідусіль обсіли
Й почались тепер у того чорні дні.
Що б не брався – завжди збитків зазнавав
І невдовзі пішов прахом увесь статок.
Вся худоба стала раптом пропадати:
Коні вкрали, скот увесь повиздихав.
Хліб родити перестав. Одної днини
Спалахнуло й миттю вигорів весь двір.
Бідаком багач зробився із тих пір.
Зрозумів, що винен сам, та було пізно.
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили
Не вкладав він у роботу. Рік у рік
Б’ється рибою об лід, з убозтва того
Не спроможеться він вибитись ніяк.
Вже й замислився: «Чому у мене так?
Чом не можу я розжитися нічого?
Чи то Злидні так обсіли?» Й тут нараз
Ледве чутний голосок відповідає:
«Бо обсіли й, справді. Розуміти маєш –
Скільки б ти не бився, але через нас
Ти не зможеш збагатитися, бідаче!»
«А, хіба ж вас тут багато розвелось?»
«Та багато». «То ж чому не довелось
Вас мені, хоч одним оком, та побачить?»
«Бо маленькі дуже, нас не углядіть».
«Де ж ви можете вміститись?» «Де завгодно»
«А в ріжок для тютюну вміститись годні?»
«Та то запросто!»- звідтіль уже звучить
Отой голос, - ми усі вже тут сидим!»
Чоловік ріжок хутенько затикає.
І на млин давно забутий поспішає.
Той ріжок під валом залишив у нім.
І одразу ж в нього все на лад пішло:
Чи сам зробить, чи комусь згада зробити –
Все вдається. Отож, став він багатіти.
Ледь не другий за багатством на село.
А в селі тім жив багатий чоловік.
Тільки ж заздрісний такий, що, не дай Боже.
На чужі достатки й глянути не може,
Бо ж своїм усе багатство бачить звик.
Як побачив лише, що отой бідак
Багатіти став, його наздоганяє
У маєтності – то й спокою не має.
Тільки й думає – чого це воно так?
Довго-довго собі голову сушив
Та нічого так придумати й не годен.
Тож надумавсь розпитати при нагоді,
Із якого дива той розбагатів.
Підійшов якось та й, наче, жартома,
Став у того чоловіка визнавати,
Що йому допомогло багатим стати.
А той каже: «Та ж секрету в тім нема».
Бо ж не заздрий був та людям довіряв,
Тож повідав багачеві про ті Злидні,
Як він здихався від них, а, тому нині
Вже і клопоту від них зовсім не мав.
Як почув про ту пригоду багатій,
Тої ж ночі до млина того пробрався
І ріжок з-під валу діставати взявся,
Аби план підступний виконати свій.
Ледь ріжок дістав то й випустив на волю
Усі Злидні, бо ж надіявся з того,
Ті повернуть до господаря свого,
Будуть знов занапащати його долю.
Але Злидні були зовсім не дурні,
До колишнього вертати не схотіли,
Багача одразу звідусіль обсіли
Й почались тепер у того чорні дні.
Що б не брався – завжди збитків зазнавав
І невдовзі пішов прахом увесь статок.
Вся худоба стала раптом пропадати:
Коні вкрали, скот увесь повиздихав.
Хліб родити перестав. Одної днини
Спалахнуло й миттю вигорів весь двір.
Бідаком багач зробився із тих пір.
Зрозумів, що винен сам, та було пізно.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію