Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
2026.02.13
18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
2026.02.13
16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
2026.02.13
14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
2026.02.13
10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року.
Місце проведення — Головний офіс
Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я
2026.02.13
10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
2026.02.13
07:49
Із Леоніда Сергєєва
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
2026.02.13
06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
2026.02.13
03:10
Я – той
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом
Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом
Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Злидні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Злидні
Ой, не треба, люди, заздрити нікому,
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили
Не вкладав він у роботу. Рік у рік
Б’ється рибою об лід, з убозтва того
Не спроможеться він вибитись ніяк.
Вже й замислився: «Чому у мене так?
Чом не можу я розжитися нічого?
Чи то Злидні так обсіли?» Й тут нараз
Ледве чутний голосок відповідає:
«Бо обсіли й, справді. Розуміти маєш –
Скільки б ти не бився, але через нас
Ти не зможеш збагатитися, бідаче!»
«А, хіба ж вас тут багато розвелось?»
«Та багато». «То ж чому не довелось
Вас мені, хоч одним оком, та побачить?»
«Бо маленькі дуже, нас не углядіть».
«Де ж ви можете вміститись?» «Де завгодно»
«А в ріжок для тютюну вміститись годні?»
«Та то запросто!»- звідтіль уже звучить
Отой голос, - ми усі вже тут сидим!»
Чоловік ріжок хутенько затикає.
І на млин давно забутий поспішає.
Той ріжок під валом залишив у нім.
І одразу ж в нього все на лад пішло:
Чи сам зробить, чи комусь згада зробити –
Все вдається. Отож, став він багатіти.
Ледь не другий за багатством на село.
А в селі тім жив багатий чоловік.
Тільки ж заздрісний такий, що, не дай Боже.
На чужі достатки й глянути не може,
Бо ж своїм усе багатство бачить звик.
Як побачив лише, що отой бідак
Багатіти став, його наздоганяє
У маєтності – то й спокою не має.
Тільки й думає – чого це воно так?
Довго-довго собі голову сушив
Та нічого так придумати й не годен.
Тож надумавсь розпитати при нагоді,
Із якого дива той розбагатів.
Підійшов якось та й, наче, жартома,
Став у того чоловіка визнавати,
Що йому допомогло багатим стати.
А той каже: «Та ж секрету в тім нема».
Бо ж не заздрий був та людям довіряв,
Тож повідав багачеві про ті Злидні,
Як він здихався від них, а, тому нині
Вже і клопоту від них зовсім не мав.
Як почув про ту пригоду багатій,
Тої ж ночі до млина того пробрався
І ріжок з-під валу діставати взявся,
Аби план підступний виконати свій.
Ледь ріжок дістав то й випустив на волю
Усі Злидні, бо ж надіявся з того,
Ті повернуть до господаря свого,
Будуть знов занапащати його долю.
Але Злидні були зовсім не дурні,
До колишнього вертати не схотіли,
Багача одразу звідусіль обсіли
Й почались тепер у того чорні дні.
Що б не брався – завжди збитків зазнавав
І невдовзі пішов прахом увесь статок.
Вся худоба стала раптом пропадати:
Коні вкрали, скот увесь повиздихав.
Хліб родити перестав. Одної днини
Спалахнуло й миттю вигорів весь двір.
Бідаком багач зробився із тих пір.
Зрозумів, що винен сам, та було пізно.
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили
Не вкладав він у роботу. Рік у рік
Б’ється рибою об лід, з убозтва того
Не спроможеться він вибитись ніяк.
Вже й замислився: «Чому у мене так?
Чом не можу я розжитися нічого?
Чи то Злидні так обсіли?» Й тут нараз
Ледве чутний голосок відповідає:
«Бо обсіли й, справді. Розуміти маєш –
Скільки б ти не бився, але через нас
Ти не зможеш збагатитися, бідаче!»
«А, хіба ж вас тут багато розвелось?»
«Та багато». «То ж чому не довелось
Вас мені, хоч одним оком, та побачить?»
«Бо маленькі дуже, нас не углядіть».
«Де ж ви можете вміститись?» «Де завгодно»
«А в ріжок для тютюну вміститись годні?»
«Та то запросто!»- звідтіль уже звучить
Отой голос, - ми усі вже тут сидим!»
Чоловік ріжок хутенько затикає.
І на млин давно забутий поспішає.
Той ріжок під валом залишив у нім.
І одразу ж в нього все на лад пішло:
Чи сам зробить, чи комусь згада зробити –
Все вдається. Отож, став він багатіти.
Ледь не другий за багатством на село.
А в селі тім жив багатий чоловік.
Тільки ж заздрісний такий, що, не дай Боже.
На чужі достатки й глянути не може,
Бо ж своїм усе багатство бачить звик.
Як побачив лише, що отой бідак
Багатіти став, його наздоганяє
У маєтності – то й спокою не має.
Тільки й думає – чого це воно так?
Довго-довго собі голову сушив
Та нічого так придумати й не годен.
Тож надумавсь розпитати при нагоді,
Із якого дива той розбагатів.
Підійшов якось та й, наче, жартома,
Став у того чоловіка визнавати,
Що йому допомогло багатим стати.
А той каже: «Та ж секрету в тім нема».
Бо ж не заздрий був та людям довіряв,
Тож повідав багачеві про ті Злидні,
Як він здихався від них, а, тому нині
Вже і клопоту від них зовсім не мав.
Як почув про ту пригоду багатій,
Тої ж ночі до млина того пробрався
І ріжок з-під валу діставати взявся,
Аби план підступний виконати свій.
Ледь ріжок дістав то й випустив на волю
Усі Злидні, бо ж надіявся з того,
Ті повернуть до господаря свого,
Будуть знов занапащати його долю.
Але Злидні були зовсім не дурні,
До колишнього вертати не схотіли,
Багача одразу звідусіль обсіли
Й почались тепер у того чорні дні.
Що б не брався – завжди збитків зазнавав
І невдовзі пішов прахом увесь статок.
Вся худоба стала раптом пропадати:
Коні вкрали, скот увесь повиздихав.
Хліб родити перестав. Одної днини
Спалахнуло й миттю вигорів весь двір.
Бідаком багач зробився із тих пір.
Зрозумів, що винен сам, та було пізно.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
