Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.13
11:10
сів і віршик написав
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
2026.07.13
10:45
СПАЛАХ ТРЕТІЙ. СВІТЛО І ТІНІ СЕКЕШФЕГЕРВАРА
Розспівний шепіт Бояна завис у густому від видінь минулого повітрі на півслові… Його долоні, що гріли ступні Анастасії, злегка здригнулися. Він підвів голову, подивився на вузьке вікно-бійницю вгорі тьмяної ке
2026.07.13
09:31
Таксопарку міського шофер
Пішоходом працює тепер.
Залишкове пальне
Він продасть і гульне,
Як і всякий місцевий шофер.
А товариш його на «Рено»
Перевозить усяке майно
Пішоходом працює тепер.
Залишкове пальне
Він продасть і гульне,
Як і всякий місцевий шофер.
А товариш його на «Рено»
Перевозить усяке майно
2026.07.13
06:49
Прибите хвилями до берега,
Лежить загублене весло
І все вслухається у шерехи,
Яким утратило число.
Але не чутно веслувальника
Гребків вздовж берега давно, -
Отож у руки віршувальника
Потрапить зрештою воно...
Лежить загублене весло
І все вслухається у шерехи,
Яким утратило число.
Але не чутно веслувальника
Гребків вздовж берега давно, -
Отож у руки віршувальника
Потрапить зрештою воно...
2026.07.12
21:59
Заплющив очі. Темрява сліпа
Минуле та майбутнє застелила.
Посеред ночі витончене "па"
Виконує нічне ясне світило.
Слова юрби, солоні, мов ропа,
Окупували правду, цвіллю вкрили.
Наївне серце сольно виступа
Минуле та майбутнє застелила.
Посеред ночі витончене "па"
Виконує нічне ясне світило.
Слова юрби, солоні, мов ропа,
Окупували правду, цвіллю вкрили.
Наївне серце сольно виступа
2026.07.12
19:49
Очі срібні дзеркал,
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,
Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,
Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні
2026.07.12
15:11
Могутнє царство Лідія лежить,
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес
2026.07.12
13:42
Насувається сніг всеохопний,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.
Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.
Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,
2026.07.12
12:08
Душа віршами з тіла проривається -
душі дарма, що тілові болить,
що кожна кракелюрочка і зсадина
за тим віршем зривається...ще мить
і ти - не ти, а вже розхвилля видиху,
кометний хвіст, що розпилив себе
у чорний простір - у порожність витихлу
душі дарма, що тілові болить,
що кожна кракелюрочка і зсадина
за тим віршем зривається...ще мить
і ти - не ти, а вже розхвилля видиху,
кометний хвіст, що розпилив себе
у чорний простір - у порожність витихлу
2026.07.12
10:33
ми на березі ріки
в золотому рейві
є дешеві цигарки
алкоголь дешевий
не гламурний і не пляж
де усяк волає
відчуття собі завваж
терпкуваті скраю
в золотому рейві
є дешеві цигарки
алкоголь дешевий
не гламурний і не пляж
де усяк волає
відчуття собі завваж
терпкуваті скраю
2026.07.12
10:31
люблю римовані вірші
без реповипендрендів
та в час нарації і ші
вони уже не в тренді
у стовпчик проза й недорим
і білі вірші з ними…. –
і що робити з тим усім
без реповипендрендів
та в час нарації і ші
вони уже не в тренді
у стовпчик проза й недорим
і білі вірші з ними…. –
і що робити з тим усім
2026.07.12
07:20
Поки сонця-світу -
Доки ясний день, -
Жайвір шле з привітом
Радісних пісень.
Золотиться жито,
Соняхи в цвіту, -
Як же захистити
Цю красу святу?
Доки ясний день, -
Жайвір шле з привітом
Радісних пісень.
Золотиться жито,
Соняхи в цвіту, -
Як же захистити
Цю красу святу?
2026.07.12
06:37
СПАЛАХ ДРУГИЙ. «СТУПАЙ, СЕСТРО, НА БІЛЕ ПОЛОТНО…»
За вузьким вікном-бійницею монастиря Адмонта невситима різдвяна віхола на мить затихла, лишаючи по собі важку, липку тишу. У кутку келії сестра Беата беззвучно, мов тінь, підійшла до столу, щоб замінит
2026.07.11
21:12
Це, донечко моя, випробування.
Це так тебе спитує світ падкий -
чи не розбудеш гніву, чи дурману,
чи блекоти не висієш таки
на плесах тих, де так було привітно -
а ближче глянеш - то гієнне дно.
Моя лелітко, ясочко, мудрине,
Це так тебе спитує світ падкий -
чи не розбудеш гніву, чи дурману,
чи блекоти не висієш таки
на плесах тих, де так було привітно -
а ближче глянеш - то гієнне дно.
Моя лелітко, ясочко, мудрине,
2026.07.11
20:27
Де ви нащадки богів?-
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?
Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?
Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,
2026.07.11
19:32
Мокре зникає шосе
В матриці сірих зон.
Все, що було, не все.
Сон це чи полігон?
Віддаль між нами росте.
Тіні дрижать на склі.
Місто німе й пусте
Гасне в мазутній млі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В матриці сірих зон.
Все, що було, не все.
Сон це чи полігон?
Віддаль між нами росте.
Тіні дрижать на склі.
Місто німе й пусте
Гасне в мазутній млі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Злидні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Злидні
Ой, не треба, люди, заздрити нікому,
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили
Не вкладав він у роботу. Рік у рік
Б’ється рибою об лід, з убозтва того
Не спроможеться він вибитись ніяк.
Вже й замислився: «Чому у мене так?
Чом не можу я розжитися нічого?
Чи то Злидні так обсіли?» Й тут нараз
Ледве чутний голосок відповідає:
«Бо обсіли й, справді. Розуміти маєш –
Скільки б ти не бився, але через нас
Ти не зможеш збагатитися, бідаче!»
«А, хіба ж вас тут багато розвелось?»
«Та багато». «То ж чому не довелось
Вас мені, хоч одним оком, та побачить?»
«Бо маленькі дуже, нас не углядіть».
«Де ж ви можете вміститись?» «Де завгодно»
«А в ріжок для тютюну вміститись годні?»
«Та то запросто!»- звідтіль уже звучить
Отой голос, - ми усі вже тут сидим!»
Чоловік ріжок хутенько затикає.
І на млин давно забутий поспішає.
Той ріжок під валом залишив у нім.
І одразу ж в нього все на лад пішло:
Чи сам зробить, чи комусь згада зробити –
Все вдається. Отож, став він багатіти.
Ледь не другий за багатством на село.
А в селі тім жив багатий чоловік.
Тільки ж заздрісний такий, що, не дай Боже.
На чужі достатки й глянути не може,
Бо ж своїм усе багатство бачить звик.
Як побачив лише, що отой бідак
Багатіти став, його наздоганяє
У маєтності – то й спокою не має.
Тільки й думає – чого це воно так?
Довго-довго собі голову сушив
Та нічого так придумати й не годен.
Тож надумавсь розпитати при нагоді,
Із якого дива той розбагатів.
Підійшов якось та й, наче, жартома,
Став у того чоловіка визнавати,
Що йому допомогло багатим стати.
А той каже: «Та ж секрету в тім нема».
Бо ж не заздрий був та людям довіряв,
Тож повідав багачеві про ті Злидні,
Як він здихався від них, а, тому нині
Вже і клопоту від них зовсім не мав.
Як почув про ту пригоду багатій,
Тої ж ночі до млина того пробрався
І ріжок з-під валу діставати взявся,
Аби план підступний виконати свій.
Ледь ріжок дістав то й випустив на волю
Усі Злидні, бо ж надіявся з того,
Ті повернуть до господаря свого,
Будуть знов занапащати його долю.
Але Злидні були зовсім не дурні,
До колишнього вертати не схотіли,
Багача одразу звідусіль обсіли
Й почались тепер у того чорні дні.
Що б не брався – завжди збитків зазнавав
І невдовзі пішов прахом увесь статок.
Вся худоба стала раптом пропадати:
Коні вкрали, скот увесь повиздихав.
Хліб родити перестав. Одної днини
Спалахнуло й миттю вигорів весь двір.
Бідаком багач зробився із тих пір.
Зрозумів, що винен сам, та було пізно.
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили
Не вкладав він у роботу. Рік у рік
Б’ється рибою об лід, з убозтва того
Не спроможеться він вибитись ніяк.
Вже й замислився: «Чому у мене так?
Чом не можу я розжитися нічого?
Чи то Злидні так обсіли?» Й тут нараз
Ледве чутний голосок відповідає:
«Бо обсіли й, справді. Розуміти маєш –
Скільки б ти не бився, але через нас
Ти не зможеш збагатитися, бідаче!»
«А, хіба ж вас тут багато розвелось?»
«Та багато». «То ж чому не довелось
Вас мені, хоч одним оком, та побачить?»
«Бо маленькі дуже, нас не углядіть».
«Де ж ви можете вміститись?» «Де завгодно»
«А в ріжок для тютюну вміститись годні?»
«Та то запросто!»- звідтіль уже звучить
Отой голос, - ми усі вже тут сидим!»
Чоловік ріжок хутенько затикає.
І на млин давно забутий поспішає.
Той ріжок під валом залишив у нім.
І одразу ж в нього все на лад пішло:
Чи сам зробить, чи комусь згада зробити –
Все вдається. Отож, став він багатіти.
Ледь не другий за багатством на село.
А в селі тім жив багатий чоловік.
Тільки ж заздрісний такий, що, не дай Боже.
На чужі достатки й глянути не може,
Бо ж своїм усе багатство бачить звик.
Як побачив лише, що отой бідак
Багатіти став, його наздоганяє
У маєтності – то й спокою не має.
Тільки й думає – чого це воно так?
Довго-довго собі голову сушив
Та нічого так придумати й не годен.
Тож надумавсь розпитати при нагоді,
Із якого дива той розбагатів.
Підійшов якось та й, наче, жартома,
Став у того чоловіка визнавати,
Що йому допомогло багатим стати.
А той каже: «Та ж секрету в тім нема».
Бо ж не заздрий був та людям довіряв,
Тож повідав багачеві про ті Злидні,
Як він здихався від них, а, тому нині
Вже і клопоту від них зовсім не мав.
Як почув про ту пригоду багатій,
Тої ж ночі до млина того пробрався
І ріжок з-під валу діставати взявся,
Аби план підступний виконати свій.
Ледь ріжок дістав то й випустив на волю
Усі Злидні, бо ж надіявся з того,
Ті повернуть до господаря свого,
Будуть знов занапащати його долю.
Але Злидні були зовсім не дурні,
До колишнього вертати не схотіли,
Багача одразу звідусіль обсіли
Й почались тепер у того чорні дні.
Що б не брався – завжди збитків зазнавав
І невдовзі пішов прахом увесь статок.
Вся худоба стала раптом пропадати:
Коні вкрали, скот увесь повиздихав.
Хліб родити перестав. Одної днини
Спалахнуло й миттю вигорів весь двір.
Бідаком багач зробився із тих пір.
Зрозумів, що винен сам, та було пізно.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
