Дякую щиро!

Дякую! Дуже ціную Вашу підтримку, Маріє.

Гаррі, сама по собі цікава ця історія із Вашим знахарем, але хочу зрозуміти той асоціативний ряд, який викликав її з пам"яті... і чому в тому ряду опинився цей вірш, що "налаштовує на сприйняття". Хіба що, він як "плинний монолог" своєю "незворушністю" кодує, зомбує, ... зізнаюсь, цього на меті не мала, цей вірш - чиста лірика, щонайбільше - осягнення себе.

З повагою і усмішкою.

Звичайна собі паралель. Згадка.
І коли я читаю чиїсь тексти (я маю на увазі літературу), я їх, можна сказати, що чую. У чиїхсь - навіть у звуковому супроводі. Також постають перед очима образи, які автор намагається без втрат і спотворень донести до читача.
Якщо думка (а вона ж повинна бути) у гармонії з літературними чинниками, то вона сприймається саме такою, а коли та гармонія відсутня, то і сприйняття відповідне. І відбувається наступне:
- я не відчуваю, що це вірш або пісня чи якась інша література. Або відчуваю, що вона, дійсно, якась інша, але не література. Або тільки пісня.
Та я у даному випадку читач.
І я ділюсь відчуттями як саме він. І дуже гарно, коли автор мене розуміє як читача, а не як критика чи експерта або взагалі конана-руйнівника. А таке буває, коли він чує лише себе або виключно улесливо-схвальні відгуки.
Ось я і відчув так, що прокинулась згадка.

Я потім поцікавився у свого приятеля - чому він більше чув якихсь сторонніх людей, які розливали свій професійний напій, аніж знахара? А що він міг відповісти?
Він просто не налаштувався на т.з. хвилю того знахаря. Або не зміг бути уважним. Чи чув не тільки тих, хто розливали солодке вино чи горілку, та не чув знахара. Або то такий знахар, що його не чують. Але дехто і чує. Та і знахар той - звичайна собі людина, яка транспортує якісь думки чи електрони.
З повагою,
Г.С.

Простора відповідь... ціную.
Щиро.

Приймаю ремарку, спробую виправити.
Дякую, Чорняво Жінко, за увагу і небайдужість.

Пані Маріє, мені подобається Ваша поезія своєю розміреністю течії і переливання неочікуваних образів і порівнянь. І цей вірш теж. Але є неточності, на мою думку:

"спотикаючись
о порожисте дно
думок"
?спотикатися об, спотикатися на

В найновішому Вашому творі гарний образ двох хвиль, проте у мене не вийшло створити образ хвиль "від річки до океану":
"ми дві хвилі що наздоганяють
одна одну від річки до океану"
? "від річки до океану" - від джерела, витоку - до океану тобто, річкою.
Нових звершень! :)

Дуже слушно, Вікторіє, - таки треба щось змінити. А може так - "на порожистім дні". Здається , сама не впралюся, а як Ви написали би?
Щодо "дві хвилі" - зауваження приймаю, таки - "річкою до океану".
Дякую за прихильність і коментарі.

Класний відгук, Ксеніє, й водночас - самодостатній вірш на тему... Сподобалась ця рефлексія.
Дякую!

... стараюся свої думки "виховувати" різнобічно і позитивно.
Дякую, Олександре!

...і вмієте ж Ви наснажувати, Василю!..