Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Солодким цілунком погодить тебе на завтра,
І буде не проти сказати тобі, що за-
Бути уже не спроможний, що станеш початком
Великої книги. Напише хтонічний роман,
Історію світла, історію часу та словом
Сплітаючи чис
Що ноги-руки цілі,
Що світ цей сприймаю
Барвою, звуком, словом...
«А решта?»
«А решта – вагомий додаток,
Що зветься так просто – ЖИТТЯ».
землеміри німого кіно
лейтмотив надзвичайно первісний
римування авжеж гуано
понад зірваними піввуалями
нас діждеться нуарний суар
крокодил неприродно роззявлений
Холодний місяць і гаряче сонце.
Мелодії старого скрипаля
Примарою лягають у долоньці.
Ми різні з Вами...Літо і зима,
Як тиха осінь і весна квітуча.
Ніщо й ніхто нас разом не трима.
Уже кожній з них, напевно за сімдесят років.
Вже на світі нажилися та напрацювались.
Ото тільки що сидіти на лавці й зосталось.
Між собою гомоніти, щось розповідати,
Кісточки усім знайомим поперемивати.
В
від сухого зела
мов оплакує кожний
прутик літа й тепла
осінь в лісі та гаї
скоро зайде в міста
осінь часу не гає
хай він усіх паплюжить і усе.
На себе розраховуй, незалежно,
що ближній срібло й посмішку несе.
У мрії поринати на стидайся,
та не обожнюй навіть власних дум!
Брехні – не вір, а лесток – опасайся,
на зап’ястя -
дарунок дружини
на щастя.
За теплі хвилини
в снігопади -
сяйливі краплини
У край села на сінокосі
Де загубилася весна
У літі з дозволу ще й досі…
І розстелився б все одно
На місце те, не випадкове
Черпали б з неба ми вино
Із твоїх медових уст, –
Цим вдоволенням нітрішки
Не впиваюся чомусь.
Наковтався удостачу
Тільки сильної жури,
Поки ти мене не бачиш
І не чуєш до пори.
Сучасний світ немов несеться в прірву.
Колись добрішим бути я хотів.
А нині що? Давай за козир чирву.
Або вино. Достатньо вже хрестів.
Для бубни є на Банківській орава.
Поетові, на жаль, бракує слів.
А сильні світу оберу
вороння зривається з древа
відлюдного острова мрій
залишає з веселощів
прокурену порож між
глюком & фаренгейтом
Нібито впійманий, нібито схований…
Де ж тебе, друже, носили чорти?
Нібито вогняний, нібито вовняний,
Хто ж підтиратиме славні хвости
Різного племен, в правді упевнені
Скільки всього, чи вистачить сил?
В чаші заплетені, небом накреслені
І спадає по краплі гулко.
То гріхи й грішки мене журять
В сповідань моїх перегуках.
Тиша ллється, та не вспокоїть,
Не обійме, така колюча.
А мені її, надважкої,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
пародія « Піїтно так… »
Ігор Павлюк
поезія “Весняний вечір…”
http://maysterni.com/publication.php?id=78367
"Весняний вечір.
Я лежу в траві.
Плекаю безтурботність поетичну.
І згадую повій і друзів неживих,
І вгадую себе – як журавля криничного.
Як злодій, час іде – до Бога утіка.
А вітер і пісок – його молодші браття.
Сестра оно лежить – тонесенька ріка,
Он – вічно молоді їх пращури: багаття.
В невиспану печаль – душею альбінос –
Я падаю, лечу...
До дня до дна дістану.
Не знаю – я в кіно, а чи в мені кіно,
Де зорі і кургани, і цигани...
Словесний храм і хлам стоять, як завжди, поруч.
Було так, зараз є при свідку, при мені,
Який у часі цім стоїть вже й сам, як покруч,
В іскристій та ікристій глибині.
Мій переклали вірш інопланетні хлопці.
Всесвітній я піїт, міжзоряний тепер!..
Тепер я з ними друг по ритму і по стопці.
Порвав я горизонт – і тому не помер.
Я Всесвіту створив теорію печалі.
І тим цікавий всім, хто любить кров і дух.
Інопланетні пси мої пісні кричали.
Весняний вечір.
Я лежу в саду.
Плекаю поетичну безтурботність.
Міняюсь, як міняється вода...
Все.
Досить вже писати на сьогодні.
Уваги хоче Муза молода."
...
перейти до тексту твору
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Презентація збірки пародій "200 пострілів на ПМ ""