Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
2026.07.29
17:03
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
2026.07.29
14:40
Баба деда присмотрела
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
2026.07.29
14:05
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
2026.07.29
13:57
Я відчиняю скриню мовчання
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
2026.07.29
12:10
Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
2026.07.29
10:14
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
2026.07.29
09:47
політ джмеля довкіл граната
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
2026.07.29
08:27
Художня мапа сновидінь
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
2026.07.29
05:36
Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
2026.07.29
03:09
Штрих IV: Прихисток на Ринку та Слава Галичини
Музичний супровід:
продовжує тихо звучати Другий концерт (Andante espressivo)
Невдовзі Лемберг капітулював перед ним. Ксавер став головною фігурою тутешнього музичного життя – засновником хорового То
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як Господь роки розподіляв
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як Господь роки розподіляв
Сидять бабці під під’їздом на лавці широкій.
Уже кожній з них, напевно за сімдесят років.
Вже на світі нажилися та напрацювались.
Ото тільки що сидіти на лавці й зосталось.
Між собою гомоніти, щось розповідати,
Кісточки усім знайомим поперемивати.
Вони ж усе помічають та все про всіх знають,
Ображаються, як люди у них не питають.
А їм хочеться ще бути для когось корисним.
Сидять собі на лавочці, бо в квартирі тісно.
Хоч сама живе, можливо, але давлять стіни.
Хочеться поговорити із кимось постійно.
Отож сидять, розмовляють, бідкаються вкотре,
Який же то зять ледачий виявився в Мотрі.
Тут два типа завернули сюди підозрілих,
Мабуть, в під’їзд непомітно прошмигнуть хотіли.
Митрофанівна одразу пита: - Ви до кого?
Ті зам’ялися, не знають в під’їзді нікого.
Розвернулися та й ходу. – Ходять тут усякі!
А ми, бачиш, стережемо під’їзд, як собаки!
Тут Петрівна оживилась: - Оце пригадала.
Колись бабця історію переповідала,
Як Господь всьому живому розподіляв віку
Та чому він стільки років вділив чоловіку.
Може чули? – Ні, не чули, - усі одізвались.
Тож Петрівна повідати історію взялась:
- Як закінчив Господь, врешті, оцей світ творити,
То й задумався: а скільки ж кому в світі жити?
Прикинув, кому би скільки можна було дати
Та й подався тоді світом вік той роздавати.
Першим зустрів на дорозі Господь чоловіка.
- Ти останнім появився, отож тобі віку
Визначаю в двадцять років. – А чому так мало?
- Ну, щоб іншим також років жити вистачало.
- А не можна мені більше? - Де я можу взяти?
Хіба хто другий не схоче стільки собі брати?!
Іде далі. На дорозі вола зустрічає:
- Тобі вік твій в тридцять років, - каже, - визначаю.
А віл на те: - Так багато? Стільки літ повинен
Буду тяжко працювати в полі на людину?!
Давай мені десять років. Мені буде досить.
І дав Господь того віку, що віл собі просить.
«Віддам зайве чоловіку!» Іде собі далі.
Тут коняка мимо Нього бігла. Але стала,
Бо Господь махнув рукою. – Хочу, - каже, - дати,
Щоб ти могла сорок років в світі проживати!
А коняка: - Нащо стільки? Сорок літ пахати?
І у спеку, і в негоду вози ті тягати?
- Ну, а скільки тобі треба? - І двадцяти досить.
Отож, стільки живуть коні на світі і досі.
«А зайвина чоловіку!» - подумав й подався.
А тут якраз мимо Нього і собака пхався.
- От і добре, що зустрівся, - став Бог говорити, -
Даю тобі тридцять років на світі прожити!
- Тридцять років – пес говорить, - буду я повинен
Стерегти добро не власне – якоїсь людини?
І вдень, і вночі не спати? Воно мені треба?
- Ну, а скільки ж тоді віку вистачить для тебе?
- Десять років і достатньо. – Нехай так і буде.
«Віддам оті зайві роки краще тоді людям!»
Іде далі, на дорозі мавпу зустрічає.
- Тридцять років тобі жити достатньо?- питає.
- Та які там тридцять років? Щоб усі сміялись?
А я усі тридцять років мучилась, кривлялась?
Досить мені й десять років! – Так тому й бувати!
Рішив Господь зайві роки людині віддати.
От від того часу ми так і живем на світі.
До двадцяти живем сво́ї, радієм, як діти.
Батьки про все піклуються, нас оберігають.
Але в двадцять людські роки, нарешті збігають.
Далі ідуть сім’я, діти, проблеми, робота.
Пахаєш, як віл постійно до сьомого поту.
А мине тих двадцять років – діти виростають,
А батьки, як ті коняки двадцять літ пахають.
Добро собі наживають, поки ще є сили.
Але скоро і конячі роки пролетіли.
Живеш тоді, як собака, добро зберігаєш,
Бо вже сил нове надбати у той вік не маєш.
А, як дасть Бог, проживеш ті всі літа собачі,
Тоді уже проживаєш і мавп‘ячі, значить.
Сидиш собі на лежанці на тепленькій печі
Та усе перебираєш непотрібні речі.
Трудишся, але від того користі немає.
Робиш все не так, як треба, усім заважаєш.
Одно тільки виглядаєш: хто йде, хто приходить.
Отак воно вік прожити, говорять, виходить.
Уже кожній з них, напевно за сімдесят років.
Вже на світі нажилися та напрацювались.
Ото тільки що сидіти на лавці й зосталось.
Між собою гомоніти, щось розповідати,
Кісточки усім знайомим поперемивати.
Вони ж усе помічають та все про всіх знають,
Ображаються, як люди у них не питають.
А їм хочеться ще бути для когось корисним.
Сидять собі на лавочці, бо в квартирі тісно.
Хоч сама живе, можливо, але давлять стіни.
Хочеться поговорити із кимось постійно.
Отож сидять, розмовляють, бідкаються вкотре,
Який же то зять ледачий виявився в Мотрі.
Тут два типа завернули сюди підозрілих,
Мабуть, в під’їзд непомітно прошмигнуть хотіли.
Митрофанівна одразу пита: - Ви до кого?
Ті зам’ялися, не знають в під’їзді нікого.
Розвернулися та й ходу. – Ходять тут усякі!
А ми, бачиш, стережемо під’їзд, як собаки!
Тут Петрівна оживилась: - Оце пригадала.
Колись бабця історію переповідала,
Як Господь всьому живому розподіляв віку
Та чому він стільки років вділив чоловіку.
Може чули? – Ні, не чули, - усі одізвались.
Тож Петрівна повідати історію взялась:
- Як закінчив Господь, врешті, оцей світ творити,
То й задумався: а скільки ж кому в світі жити?
Прикинув, кому би скільки можна було дати
Та й подався тоді світом вік той роздавати.
Першим зустрів на дорозі Господь чоловіка.
- Ти останнім появився, отож тобі віку
Визначаю в двадцять років. – А чому так мало?
- Ну, щоб іншим також років жити вистачало.
- А не можна мені більше? - Де я можу взяти?
Хіба хто другий не схоче стільки собі брати?!
Іде далі. На дорозі вола зустрічає:
- Тобі вік твій в тридцять років, - каже, - визначаю.
А віл на те: - Так багато? Стільки літ повинен
Буду тяжко працювати в полі на людину?!
Давай мені десять років. Мені буде досить.
І дав Господь того віку, що віл собі просить.
«Віддам зайве чоловіку!» Іде собі далі.
Тут коняка мимо Нього бігла. Але стала,
Бо Господь махнув рукою. – Хочу, - каже, - дати,
Щоб ти могла сорок років в світі проживати!
А коняка: - Нащо стільки? Сорок літ пахати?
І у спеку, і в негоду вози ті тягати?
- Ну, а скільки тобі треба? - І двадцяти досить.
Отож, стільки живуть коні на світі і досі.
«А зайвина чоловіку!» - подумав й подався.
А тут якраз мимо Нього і собака пхався.
- От і добре, що зустрівся, - став Бог говорити, -
Даю тобі тридцять років на світі прожити!
- Тридцять років – пес говорить, - буду я повинен
Стерегти добро не власне – якоїсь людини?
І вдень, і вночі не спати? Воно мені треба?
- Ну, а скільки ж тоді віку вистачить для тебе?
- Десять років і достатньо. – Нехай так і буде.
«Віддам оті зайві роки краще тоді людям!»
Іде далі, на дорозі мавпу зустрічає.
- Тридцять років тобі жити достатньо?- питає.
- Та які там тридцять років? Щоб усі сміялись?
А я усі тридцять років мучилась, кривлялась?
Досить мені й десять років! – Так тому й бувати!
Рішив Господь зайві роки людині віддати.
От від того часу ми так і живем на світі.
До двадцяти живем сво́ї, радієм, як діти.
Батьки про все піклуються, нас оберігають.
Але в двадцять людські роки, нарешті збігають.
Далі ідуть сім’я, діти, проблеми, робота.
Пахаєш, як віл постійно до сьомого поту.
А мине тих двадцять років – діти виростають,
А батьки, як ті коняки двадцять літ пахають.
Добро собі наживають, поки ще є сили.
Але скоро і конячі роки пролетіли.
Живеш тоді, як собака, добро зберігаєш,
Бо вже сил нове надбати у той вік не маєш.
А, як дасть Бог, проживеш ті всі літа собачі,
Тоді уже проживаєш і мавп‘ячі, значить.
Сидиш собі на лежанці на тепленькій печі
Та усе перебираєш непотрібні речі.
Трудишся, але від того користі немає.
Робиш все не так, як треба, усім заважаєш.
Одно тільки виглядаєш: хто йде, хто приходить.
Отак воно вік прожити, говорять, виходить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
