чудово!

Тоді - браво, Ярославе! Браво!

Бачила цей вірш на ФБ, Ярославе і вже казала, що дуже сподобався! Тут повертаюся до нього вже вдруге. Є тут якась інтрига, і справа не тільки в небанальному сюжеті та добрих римах, а й у глибоко закладених почуттях щодо двох ЛГ. Це - заворожує..
Отож з удачею! І хай вона тебе не полишає :)

Цей вірш чітко вказав на виняткову ознаку справжнього поета - побачити і відтворити неймовірне.

Дякую, Богдане! На наступних виборах головного редактора буду голосувати за тебе)

Сам не знаю і не намагаюсь розібратись у цьому явищі. Так буває, коли закохуєшся. Ти можеш не звернути увагу, що дівчина нафарбувала нігті не в той колір, який тобі більше подобається, або вона сидить за кермом не самої останньої моделі "Феррарі".
Так буває і з віршами. Читаєш - і не звертаєш увагу на те, на що можна звертати.
Кома після "можливо" - то дрібниця. Її завжди можна встигнути поставити на потрібне місце.
Можеш і обминути увагою і казенне слово "потреба".
Ще деякі дрібниці...

Вірш сподобався.
А це хіба не читацьке щастя?

З повагою,
Г.С.

Дякую, Гаррі, за добрі слова!
Щодо ком - ніяких заперечень не маю. Не надто сильний в граматиці. А казенність слів - це дуже умовна субстанція. Та й, зрештою, коли є в ньому ПОТРЕБА, то куди дінешся?) Якби ще воно було не римотворче, то міг би покумекати... А так - хай живе і потрішки втрачає свою казенність...)

О, Ярославе!
Приєднуюсь до позитивних відгуків на твій зворушливий вірш. :))
Та сильно зачіпає. А відчуття від ритму вірша і прочитаного начебто на високій (невідомій) гойдалці... І якось лячно і тривожно - чи витримають линви і не обірвуться...
Спасибі! :))

а все вже сказали, на жаль))))