да ну? а сумочка як?

мені тут не потрібна була метафоричність (ромашка само собі метафора) - мені потрібно було зачепити читача протиставленням різким

Ну, зачепили. Але мені, наприклад, неприємно, і перечитувати вірша вже не хочеться...
Це такий відомий психологічний прийом, який досить часто зараз використовують у рекламі - головне викликати емоцію, а чи позитивом, чи негативом - не важливо, головне, щоб вона запам'яталася, і, відповідно, подразник:)))

шкода, звісно, що вже не хочеться перечитувати.

Семене, направду, шукати в моїх текстах шось небесне і піднесене - то просто марнування часу та лови вітровіння

Це ж нормально і дуже нормально, що ви самі мені у цьому зізнаєтесь. Частіше за все буває навпаки: поет починає розказувать казку про якісь копалини глибинного змісту. Про марнотратство теж цікаво було почуть саме від вас, від поета цього вірша. В наступних випадках я знатиму, на що не розраховувать і на що не дорікать.
Щасти :)

а що в слові патос смішного? чи в тій константації - всі мужики - козли?

"Пафос" - новомодне слово. "Патос" - певною мірою древнє (про літеру "ф" вам відомо), а про "козла" ви написали. Нині часто кажуть "пафосна подія" або якийсь предмет одягу. Чисто суб'єктивно "патос" в мені перегукгнувся з "лотосом".
Потім виник "козел".
Вибачте, якщо я не проплакавсь, але я і не глузував. Як читач, я відчув своє. Це нормально.

дивним є мені оце - зізнаєтесь. по-правді, я цим хвастаю - якось звикло вважаю, що кожен притямний автор має писати про те, що знає - а що я можу знати про небесне і піднесене, та й направду - ці матерії є настільки особистісними досвідами, що - ну що нового я скажу, а навіть і погляд мій, якщо новий буде - то кому воно треба, в кожного своє бачення і неба на головою, і морального закону в грудях. я пишу виключно про побут і виключно в його дискурсі, того й обсценна лексика не того, що мені подобається якісь слова вимовляти, а того, що це засіб стилістичний, який потрібний мені в рядку цього

та ну? приємно

а мені приємно, що тобі приємно