Мода на патріотизм стає модною так само, як донедавна мода на зраду. Люди, що з якогось дива зараховують себе до когорти великих, мають схильність до дрібного паскудства. Писаки, що довго і марно претендують на визнання власної геніальності, в очік

Назустріч снам запрошує мене
Не виправдана дійсністю надія.
Я знов будую речення складне,
Здогадуючись: кожний гість – месія.

Побачу сяйво – синє, крижане,
Йому червоне – явна протидія.
Гарячий колір високо стрибне…

Лунає крик зозулі з тої далі,
Де ти живеш в надії та печалі,

Де розчинились мрії і думки,
Де йдуть назад змарновані роки.

Я продерусь крізь зелень живодайну,
Крізь сумніви стривожені і давні

от і все
набігались думки за правдами
та кляп у роті замість лірики
утрати стали непоправними
і слів нема на панегірики
зі сходу дме есересер

приспів:

Під мостами клошарами Франції
Розглядались державні вакансії.
А не в офісах десь.
Ви чогось боїтесь
Під мостами пожити у Франції.

Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.

Зранку до вечора сонячні мандри
ллються промінням, лоскочуть теплом,
створюють літній на згадку альбом.
Хмари біліють - розв'язані банти.
Сукня небесна в палітрі відтінків,
ніби прасована ніжна блакить.
Персик пахучий медами п'янить,
а від крисан

Літо – по літі… По лІтах – літа…
Човник пливе. Зелен-хвилечка грає!
Хай не минає година свята,
Хай не минає…

Стежечка в житі – тужніють жита…
Зірка твоя мерехтить – не згорає…
Хай не минає лиш бутність ота,

Яри прохолодні
У нас, де завгодно,
Злякають імлою
Когось вслід за мною.
В яру, як годиться,
Завжди багновиця
Та ще таємниця,
Мов мрія, ясниться...

Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Смерть йому нести не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.