Зітруть ідентичність, націю втоплять у крові,
варвари мову відправлять на історичний смітник.
Зросійщені кажеш? Значить до цього готові.
Не треба цідити крізь зуби заїжджене – звик.
Куриво степом та чорні дими над ланами,
пліч-о-пліч стоять ратоборці

Горять усі мої архіви.
Їх знищує вогонь омани.
Життя таке несправедливе!

Чекання вранішньої зливи -
Чудові, нереальні плани...
Горять усі мої архіви.

Колись росли ромашки і човни.
Колись і ми з троянди народилися.
По піднебессю - трішки білизни:
хмарки веселі дихають в потилицю.
Зелений край до солоду густий -
липнево мед лоскоче усміх вусами.
Переболить, як вистоїть настій,
бо жити треба, жити

А у безсоння - кадастр особливий:
Ось небо ночі в зоряній парчі,
З*явився місяця яскравий бивень...
Мені б ... дрімати на твоїм плечі.

Немає від безсоння цього ліків.
(Мереживо моїх думок і мрій).
Чи не забув гаряче грацій літо,

Сталося це в Аскалоні. За звичаєм, пішли в Єрусалим брати-юдеї. «От і добре,- зрадів сусід-язичник.- Поки молитимуться, дечим розживуся». Глянув на подвір’я через тин: Брати чомусь не квапляться на прощу.. Відки йому було знати, Що це Господ

Вже третій місяць без магбука. Віршів трохи назбиралось... Буду нишком виставляти. Життя продовжується!

Ще до війни було аж надто задалеко…
Ще ріки сліз чекали на відплив…
Хозяйнували в небі зрощені лелеки…
І ти такий слухняний… просто жив.
Топтав цю землю грішну неповторно…
Вичитував, зачитувався ти,
Що не Еней був парубок моторний,
А всі оті зашмо

На Івана, на Купала
перстень-папороть шукаю
синім лісом, жовтим небом -
квітнуть роси, пнуться стебла
і росте душа! Над ставом -
біла птаха: славно ставна...
На Івана, на Купала
черешневі зорі впали

Спробуй.
Бо все можливо.
Кожен світанок – диво.
Будь-який крок оборотний.
Серцем заходь в звороти.

Пробуй.
Не є фатальним

Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях чорно-білих й кольорових.

Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті

Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
Ставай зі мною поруч, брате, й ти
І бий поклони лобом аж до крові.

Не дайте дітям гигнути,! Святі,
Нехай поггладять черево і душу,
І хай сидять на цвинтарній плиті

Ракет падіння замість зорепадів,
Щодня осколків смертоносний град, –
Не має смерть ніякої пощади
До кожного, хто довше жити рад.
Руїни стін од затишної хати,
Нема вцілілих у вогні речей, –
Є вічна пам'ять про найбільшу втрату –
Зотлілих і обвугл

Розфарбував світанок мій колючий
Якийсь незрозумілий темний щем.
Міцніє він щоразу, з кожним днем,
Нейтральне все стає таким болючим!

Долати важко непохитні кручі
З беззахисним букетом хризантем.
Між полум'ям стояв я та вогнем.

День шукає втечі за межу.
Вечоріє, але ще зарано.
Я тобі сузір’я покажу,
як рум’янець вичахне багряний.
Зашумів на річці очерет,
заспівала свою пісню квакша,
назбираю пригорщу монет,
хай затягне що-небудь інакше.

Течуть роки, немов Дніпро-ріка,
За осінню - зима, весна, питання...
Це літо, наче мавка молода -
Таке ж гаряче і,, мабуть, останнє.

Вдихнув і задихнувся від краси,
Забув про сон, душевний спокій, вірші.
Лечу крізь легіт в піднебесну синь

У ділах і словах московитів
Назріває класичний совок –
Найпаскудніша з чинних політик,
Що дістала усіх до кісток.

Ми стаємо до бою нового
На заломі безжальних епох
Аби світ навернувся до Бога,