це все проіскі МП о Серго! )

Можливо кеш-пам'ять є сенс почистити.

*уклінно, о Даймоне...


майнули-бо, тамтами & фанфари
літа, метелики та нетлі
у сяйві вигаслих давно софітів
подарувавши гарт чуттєвий
смак до жестів, ревність
до винесених за дужки нюансів
мов танці з тінями, немовби
романс до спогадів ~ нехай
& не було їх особливо аж ~
та ми триваємо все ще, запраглі
несуєтної суті à la carte
й хто чути забажав би, вчув би.

*

Мій Друже, в Сонячній подобі
Не виринайте з гущі хмар!
Бо Демон знов втече за обрій ~
До спраглих ніжності Тамар )(

о, хмари...)

друзяко Даймоне, оскільки
вина лишилося ого
запрошуємо до вечірки
вже є СМ & вжеж, Марґо ~

Тамару просимо також.

*
Інакша справа Місяцева
О Світло стишене нічне!
Є древній Змій і quasi - Єва
Хто дегустацію почне ?

О що ви, товариства квіт не гасне,
хай і гілки сплітаються інакше,
і змінюються стовбури, буває,
але ж основи - вся ота безмежність
обличчя кожного, бездонні "я",
що не зникає, - простягни чуття
углиб, життя, й не так вечірку стрінеш,
як ранок мрії і її ж обійми,

розмови теж бувають під вино,
розмови , що народжують реальність.

А імена пригадувати - в них так мало.
Наскільки наше більше без імен!

наче музика безвідносна
мов зерно, котре падає в ...
пам’ятай не гадаючи, згадуй
чари й сяйва, приймаючи світ
у відлуннях звучань, безбережжі
вечорів при зірках & світань
ув обіймах; о, ти би хотів
усіх, але всі вони мрії, чи мрева
у сновидіннях інакших, або

чи ім’я їх любов
або ти це ~ вони
чи вони всі ~ це ти


(?)

Вони - це ти а ти – вони
Між зір причалили човни
У плоті шибениці сни
Зачаті в них чужі сини
І всі безцінні - без ціни
Стрибає білка з них і в них
Ковток-ковток і ще ковтни
Вже чутно шепіт з-за спини:
Гляди уп'єшся до весни!
О лезо Оккама спини
Ти ці потоки новизни!
Від них фонить фонить фонить
А так бракує глибини!
Та ще і Вісник сатани
Бажає знов продати мить
Злякались ніжні кажани
Ти знаєш Сонце хто вони
Оці панянки і пани
Що плодять плодять табуни
Женуть пегасів з цілини?
Від них у скронях стугонить
Чи я допилась до мани?!

Магістре, милий, де ж ти зник?!

Що час для нас - якщо не міра жесту?
Тебе, Марго , торкаюся - це час,
а не торкаюся - безчасся, певно? )
Коли торкаюся, то прагну глибини? ))


Тієї, що бринить назустріч яро.


Заходиш в імена - в Марго, в Тамаро...
Виходиш потойбіч, де все стократ,
де насолоди води безтілесні
розмили береги, де я не я,
а безкінечний плин, така протяжність,
до потойбіччя іншого - з нудьги
такі, як я, вертаємо в цей світ.

О не один він, мов калейдоскопу
буття кружляння барвне - обирай,
де, ще не був, чи вже бував, чіпляйся
собою міцно берегів й пірнай...

І спершу все так барвно, так чудово )
А потім - те саме, призвання тягне...

(лірична інтерлюдія, запросто):



Марґо тепер у ролі Коломбіни
& це прекрасна роль, нмсд
хай Вигадка рядно своє пряде
сріблисто~золоте~жовтнево~плинне

усі можливі барви безпричини
& брами осені сяйливий декаданс~
чудуються на сей магічний танц
масовники глухонімої пантоміми

Даймон з гітарою, СМ на дримбі
трохи джаз~
заллято в лямпи свіжий гас
& темносині очі в ночі, нині

)

О Демоне хіба забули Ви ?!
Оголених мужів я обираю
Ходім зі мною в царство кажанви
У нетрі інь – п’янке безмежжя раю )(

Де я і де той Рай (. Але й пітьми не знаю,
як відають її тут на Землі прості тілесні.
Куди ведуть дороги вслід за вами? Зараз гляну.
З висот надчасся видно тільки танець,
і музика, як райдуга, і спраглий
здіймає диригент угору руку,
але готові ще не всі - він поспішає
прожити цей момент, оркестр вдихає,
співці і хор у паніці - як готи,
чи як мурахи, стрибають на стіни
цієї сцени, швидше, швидше, швидше,
кружляєте ви, втримуючи коло,
а навкруги вже тісняться роти,
співають звичне і доречне Верді,
й таке далеке від краси кружляння
захопленого тонкощами Світу...

З ким ви танцюєте у колі муз?
Я дивлюся, але упізнаю,
щоразу інше розмаїття гри.

Щоразу інше, в тому то і сенс!
Ми з Сонцем нині зорі загасили.
П'ємо саке, євшан, муншайн, абсент,
Для танців ні снаги нема, ні сили,
Як Місяць зійде - буде знов усе!
Але ми ще нічим не закусили
І ніц нема - довкола голі схили
Тому нехай несуть із тучних сел
Пожертви, що тобі завжди носили
О Демоне,
хто ж нас іще спасе?!