Не пишеться так щоби без вихилясів. Бо воно певною мірою так і є. Вчора байдуже, а сьогодні - вже ні. Отакий от ЛГ.
Дякую за пораду.
Слушна.
І за увагу з небайдужістю.
Ю. С.

Я Вам дякую, що розумієте і відгукаєтесь.
Ю. С.

Якщо вихоплювати з контексту окремі слова, то це буде, нмд, непоганим наочним прикладом використання тих прийомів, до яких вдаються деякі журналісти та інші служителі засобів масової інформації.
Ю. С.

Взірець фахового коментаря або ні - рецензії.
Дякую.
Дякую і за підрахунок :)
Мушу визнати, що той рядок з 12-ма складами я намагався покращити.
Він і до покращення був непоганим, але хотілося більшої виразності. Надзадань я перед собою не ставлю, а от літературна орфоепія (милозвучність і звукопис) для мене не є чимось абстрактним.
Важко уявити, скільки було би моїх віршів, якщо б я нехтував певними кондиціями звукопису (якщо одним словом).
Плуталися би між собою правописи, змагалися би між собою закінченнями дієслова...
Та що якісь дієслова - словники змагалися би за лідерство. Бо авторські колективи та укладачі різні.

Допоки не мине доба з моменту публікації, ще можна покращувати та погіршувати - і не буде фіскального повідомлення про те, що твір редагувався. А цей рядок, як я вже визнав, редагувався. Маю право :))

Сонетом тут не пахне. Хіба що деякі нюанси:
- двійко терцетів;
- так звана драматургія.
А мені без неї нецікаво віршувати.
Рвати на собі волосся, як це роблять емоційно підковані майстри поетичного слова, мені не хотілося би. Гигикати по-дурному - теж.

От і вийшло те, що бачимо.
А воно і справді непогане.
Дякую за увагу,
Ю. С.
Р. S. Коментарі пані Залізняк я завжди вважав виваженими, фаховими та корисними.

Це було кулуарним визнанням очевидного факту.
Нота бене у постскриптумі :)
Ю. С.

Можливо, у просторі, де ми знаходимося, для кожного з нас зарезервовано якусь дещицю інформаційного чи якогось іншого вакууму, який ми могли б заповнювати своєю творчістю або чимось іншим. Кому чим вдається.

Дякую,
Ю. С.

Воістину воскрес!
Але я про інше.
Навряд чи для Вічності мій віршик має будь-яке значення. Це такий атом, який якщо взятися розщеплювати, розщепиться лише на скабки - як уламок або брусок деревини. Або мила, яке ми колись стругали на бурякову терку, щоби допомогти своїм матусям або бабцям, коли ті збиралися щось прати у цинкових ночвах.

Якщо розглядати чиюсь якусь іншу поезію як щось монолітне та настільки величне та цілісне, що будь-яка терка зітреться раніше, ніж брусок мила (або сокира репне раніше, ніж брусок дерева), то ось ту поезію можна було би розглядати як кандидатуру на предмет її увічнення.

Вічним у межах дат, зазначених у "дужках" на моїй авторській сторінці, є поки що сам процес.

Дякую за співучасть,
Ю. С.