Утома глибоко проростає корінням
у порепану землю.
Утома стала світовою,
уселенською. Це втома
самого космосу,
самої світобудови.
Втомилися культура
і цивілізація, тріснули

Падає дощ міріадами крапель,
Наче журу у вигнання жене.
Ніби піснями благає Неаполь --
Не залишай, моя мила, мене.

Будемо слухати музику чуйну
Пестощі лагідні сіє нам вись.
І почуття розквітає так буйно,

Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич

Після довгої праці нема заробітку.
Таргани перемерли від голоду в кухні.
Тільки літра вина в кришталевому кухлі,
у який хтось поставив розтріпану квітку.

Є кохана, в якої нема заробітку.
Скоро нас ознайомлять сусіди веселі
з прейскурантами цін на

Авун д-уашмая
Швук лан хобейн. Амин*

Молитва з «Новий ОР**»

Боже мой, Заступник мой,
нині будь со мной,
нині будь со мной.

Роздивляюсь без охоти
Знаки зіграні стократ, -
Ми з тобою різні ноти
Неоднакових сонат.
Ми такі фальшиві звуки
Двох украй чутливих струн,
Що кінця немає мукам,
Що впадають душі в сум...

Подивитися в обличчя потворності,
в обличчя, яке розпадається,
в обличчя ентропії.
Обличчя потворності -
чи це можливо?
Ми звикли уявляти
у понятті "обличчя"
щось прекрасне.

А я помер. Я вже давно помер,
Тоді, наприкінці сумного грудня,
Що перекреслив віру та майбутнє,
Безжально кинув душу в світ химер.

Я промовляв незграбне каяття,
Приречено крокуючи до плахи.
Польотом жалюгідної комахи

Напевне, віщі сни
збуваються... для мене
наступної весни
не буде вже війни
як мовиться, напевне.
Та поки у вікні
щезають тіні темні,
являються мені

Злабай нам, як ти хотів окремий шлях
О не тікай провулком, ні, цей день почати би інак
Чув я люди кажуть, що роки ти за хмарами провів
Ані до чого ясновидці
Майбуття твоє урочий спів

Тінями крокуючи за вилиски вітрин осяяних
У свою пітьму, мов та

Холодний вітер оббиває крони,
Завчасно вбрані квітнем беручким.
Лахміття біле трусить на стежки.
І цідиться ранковий срібний промінь
На крижаного шереху стіжки -
Морозу слід, що товкся безборонно.

Безсердно і безжально цілувати

Спохмурніла неба блакить,
Зашуміла травнева злива,
Ще учора я міг любить,
Ще учора я був щасливим.

Ще учора душа цвіла
І горнула щастя до себе.
А сьогодні чорна імла

Козак Степан Галабура на Січ повертався.
Ходив разом із Хмельницьким ляхів воювати.
Братчики, коли дізнались, вибігли стрічати.
Він із ними по-козацьки чемно привітався.
Обійнявся, з ким роками ділив саламаху,
Ходив разом у походи – то ж брати по кро

Ніч вила перекличкою сирен.
Ніч плакала вогненними сльозами.
Із списку в вічності вкарбованих імен
хтось поясність, чому це здійснюється з нами.

Хтось розкажіть, для чого цей кошмар.
Окрім біди, у нім нема нічого.
Для купки нелюдей «величчя і нава

травня народилася одна з найчарівніших актрис світового кінематографа.
А може, не «одна з», а просто «одна»…


Краса, мов сніжинка, тане -
була і, на жаль, нема…
Сьогодні - весняний світанок,
а завтра - уже зима…

Ми кров чужу дарма не проливали,
Не їли хліба із чужих полів,
Свій край від азіатської навали,
Від цісарів, царів і королів
Ми боронили.

Вчімося ж любити
Незганьблену історію свою,