Мій дорогий друже, Артуре! Це - прекрасно,що ти з абсолютно нищівною навіть для самого себе - правдивістю ставишся того, що бачиш, відчуваєш чи читаєш...
Це - ознака справжності, це та риса, про неї написала моя донька Ярина, три з половиною роки відвоювавши на фронті, з якою наші бійці і бойчині ідуть на смерть, риса, яка має бути притаманна справжньому поетові. Він не терпить фальші ні в чому, фальші, яка оточує нас скрізь, і тому його душа така самотня. Спасибі інтернету, що він з'єднав наші дві самотні душі, які потягнулись одна до одної.
Так, твої Образи і думки ще не відграновані до тієї ясності і чіткості, афористичності, які зустрічаємо у класиків, але є зерна, зародки, а подеколи вже напівготові рослини, які вдалося розгледіти і які виростуть у майбутньому і стануть справжніми квітами Поезії, які поселяться в людських душах, і на відміну від справжніх квітів, не зав'януть в цих душах.
Так що, загалом ця рецензія - аванс на творчому шляху до вічності. Якось так.

Щиро дякую Вам, дорога Світлано! Радий знайти однодумця, поетесу-романтика у Вашій особі. Хай нашій перспективній молоді дорога стелиться в літературу. Треба дати дорогу талантам, а бездарності, як відомо, самі ліктями всіх розштовхають і проб'ються.