Мої бабусі, дідусі і батько були Народом, моя мати є Народом, і я – плоть від плоті Народу, і мої діти. Я не вважаю себе неповноцінною від того, що мене намагались позбавити мови і історії, я не хочу розбиратись, чи досить чиста кров тече у моїх жилах – з мене досить того, що я відчуваю себе частиною мого Народу, і вважаю його більш повноцінним, ніж будь-який інший, бо не може бути неповноцінним народ, що пройшов війни, репресії, Голодомор і всі лиха, що випали на його долю і зумів вижити, як Народ, із шрамами великого Воїна, мозолями справжнього Трударя, душею найпоетичнішого з Поетів, філософією справжнього Життя і підсвідомою чуттєвістю до Істини. І горе тій частині інтелігенції, що споглядає на Народ з гори своєї зарозумілості і говорить про його неповноцінність, до кінця навіть не усвідомлюючи, що теж є його частиною, й до того ж й навряд чи найкращою, бо справді інтелектуально чутлива і інтелігентна людина не здатна на зверхність і зарозумілість.
А щодо моєї держави – то вона справді неповноцінна, бо створювалась похапцем і має багато привнесеного ззовні, ще не зміцніла і не виросла до справжньої державності, напіввідірвана від свого історичного коріння, легко підпадає під зовнішні впливи, а звідси і недоліки її керівництва, але воно, це керівництво, і справді не найгірше, бо в нього хоч хватає здорового глузду на розуміння того, що без народу воно – пусте місце. І ми таки рухаємось вперед, хоч і повільно, спотикаючись і буксуючи, але рухаємось, тож маємо надію на краще. Мій Народ набагато старший за Державу, а тому мудріший і вміє вибачати помилки. Живемо надією, що недалеко той час, коли керівництво держави стане Головою Народу.:)