Вандо, це щось не схоже на тебе. Як на мене, ти тут вдало вибрала форму вірша, бо досить часто твою поезію важко сприймати через плетиво образів, рим,довгих рядків. Не кажу, що це погано, але іноді твої вірші настільки густі, що бракує кисню, може то так тільки мені. А тому приємно, коли після таких концентрованих віршів йдуть дещо розбавлені, але не менш цікаві.

Оленко, взагалі Ванда полюбляє дуже різні форми, тільки, може, з якоюсь їй довший час комфортніше. Але бажання змінюватися - природнє.
Дякую, що відгукнулася.

Вандо, кілька слів про вірш (у моєму розумінні, звичайно). Банальну фразу "жінка хоче міцної опори в житті" - а цього хоче, мабуть, кожна вразлива людина, - Вам вдалося передать щемливо-тонко і сильно. Єдине (скоріше технічне, а не поетичне) зауваження: слово "Гончар" лише з другого читання проявляється як "Бог", а перша асоціація - Олесь Гончар. Це спочатку трохи збиває у цільному сприйнятті твору. Дякую, і - удачі.

Традиціно чудовий, легкочитабельний вірш.Цікаво,хижа мара під рясою у сповідальниці -факт з життя, чи фантазія?

Дякую, що читаєте, Вячеславе. Щодо образу - то це виплід уяви...

Яскрава картинка. Сумно, що героїня її не побачить :)
Ванд, мені здається, що в рядку
"те, що Гончар із любов’ю ліпив"
цільніше виглядало б "так старанно ліпив", бо про Його любов згадується ще наприкінці. Трішки перебір...