Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.02
15:48
Каравул! Знову цей поет Куриловський помирає у своєму вірші! Скільки можна це терпіти? А можливо, цього разу і справді помре? Якщо так, то я вже написав рекомендацію до Вищого Суду, після якої цей вторинний поет НАВРЯД ЧИ потрапить до Раю! Я вважаю, що та
2026.05.02
14:23
Я повітряні замки будую,
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
2026.05.02
11:35
Славетний французький актор Жан Рено випустив роман «Втеча», в якому порушує тему депортації українських дітей.
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
2026.05.02
06:09
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ольга Гарасимів (1992) /
Вірші
До Шевченка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До Шевченка
Я до тебе, о Тарасе, слово посилаю,
Я до тебе щирим серцем в час цей прибігаю,
Приклоняюсь тобі, Отче, зараз на розмову,
Я скажу тобі, і враз же пропаде тривога.
Склінно ти думками линув з чужини в Вкраїну,
Був для неї в час пекучий найвірнішим сином,
Віддавав для неї сили, свою слізну долю,
Виривалось разом з нею серденько на волю.
Хай тебе вкраїнський нарід повік не забуде,
Бо ти дух наш підбадьориш, батьком нашим будеш,
Хай твоя душа, Тарасе, з наших душ лунає,
Хай вона в цей вік з Вкраїни громи проганяє.
Бо завзяття твоє щире, що колись витало,
Так сьогодні в нашім дусі, як в твоїм, заграло,
Ти ж душевник український,тобі не вмирати,
Образ твій народну силу буде зберігати!
Затремтіло незбагненно, завертілись громи,
Заіскрилися зубами катові хороми,
Затиснули у долонях ми своє терпіння,
Та хіба ми вже не гідні у правді спасіння?!
Та хіба коли мовчали, о скажи, Тарасе?
Ти ж сам бачив, як на душу одягав він рясу!
Ти ж пророчо крикнув з неба, щоб кайдани рвали,
Ти сказав, щоб совість брали, з катом воювали!
Та чомусь та кров ворожа в венах вирувала
І синів, як в сні проклятім, люто убивала...
О натхненний наш Тарасе, дай нам свою силу,
Щоб з'єднали свої руки, а не плоть на вилах.
О буремний батьку в дусі, запались свічею,
Щоб заплакала в молитві вічна пам'ять нею.
Зареве Дніпро, замріють всі садки вишневі,
І збагне наш брат, що блудно Неньку продешевив!
О Тарасе, я до тебе слово посилаю,
Я до тебе щирим серцем гірко прибігаю,
Засвіти в прапорах правду вірного народу,
Що боровся, як шалений, за свою свободу.
Приклоняюсь знов і знов я тобі на розмову,
Місяцями серця їла вдумлива тривога,
Підбадьор наш дух крикливий, говіркі надії,
Бо вже тіло потопили в кров'янистій мрії...
А завзяття твоє щире лине над Майданом,
І біжить на нас очима майбуття туману.
Хай твій заклик у натузі скріпить нашу віру,
Прожене ганебність злого, сучого вампіра,
І хай вождь хова ручиська із правого боку,
Не конвульсить наші думи від омани-току!
А народна громовиця, в сотні раз сильніша,
Зробить нарід наш у світі вільним-найвільнішим!
2008,2014
Я до тебе щирим серцем в час цей прибігаю,
Приклоняюсь тобі, Отче, зараз на розмову,
Я скажу тобі, і враз же пропаде тривога.
Склінно ти думками линув з чужини в Вкраїну,
Був для неї в час пекучий найвірнішим сином,
Віддавав для неї сили, свою слізну долю,
Виривалось разом з нею серденько на волю.
Хай тебе вкраїнський нарід повік не забуде,
Бо ти дух наш підбадьориш, батьком нашим будеш,
Хай твоя душа, Тарасе, з наших душ лунає,
Хай вона в цей вік з Вкраїни громи проганяє.
Бо завзяття твоє щире, що колись витало,
Так сьогодні в нашім дусі, як в твоїм, заграло,
Ти ж душевник український,тобі не вмирати,
Образ твій народну силу буде зберігати!
Затремтіло незбагненно, завертілись громи,
Заіскрилися зубами катові хороми,
Затиснули у долонях ми своє терпіння,
Та хіба ми вже не гідні у правді спасіння?!
Та хіба коли мовчали, о скажи, Тарасе?
Ти ж сам бачив, як на душу одягав він рясу!
Ти ж пророчо крикнув з неба, щоб кайдани рвали,
Ти сказав, щоб совість брали, з катом воювали!
Та чомусь та кров ворожа в венах вирувала
І синів, як в сні проклятім, люто убивала...
О натхненний наш Тарасе, дай нам свою силу,
Щоб з'єднали свої руки, а не плоть на вилах.
О буремний батьку в дусі, запались свічею,
Щоб заплакала в молитві вічна пам'ять нею.
Зареве Дніпро, замріють всі садки вишневі,
І збагне наш брат, що блудно Неньку продешевив!
О Тарасе, я до тебе слово посилаю,
Я до тебе щирим серцем гірко прибігаю,
Засвіти в прапорах правду вірного народу,
Що боровся, як шалений, за свою свободу.
Приклоняюсь знов і знов я тобі на розмову,
Місяцями серця їла вдумлива тривога,
Підбадьор наш дух крикливий, говіркі надії,
Бо вже тіло потопили в кров'янистій мрії...
А завзяття твоє щире лине над Майданом,
І біжить на нас очима майбуття туману.
Хай твій заклик у натузі скріпить нашу віру,
Прожене ганебність злого, сучого вампіра,
І хай вождь хова ручиська із правого боку,
Не конвульсить наші думи від омани-току!
А народна громовиця, в сотні раз сильніша,
Зробить нарід наш у світі вільним-найвільнішим!
2008,2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
