Не пригадую, який рік був у нас оголошений роком «Росії» (а він був не
один!), проте тодішнє моє поетичне обурення вже застерігало про події, котрі
сталися цього року!.. (Л. С.).

ДВІ МОСКОВІЇ
На 350-ий рік «Росії» в Україні
За коріння вкраїнне, за поклик горінь
Їх згадаємо кожного року:
Є ж «Росія» поетів, співців, матерів…
Тільки є – й зі зворотнього боку!

То імперія вбивць і жандармів, катів,
Підлабузників і яничарів.
Їх для певности ще й возвели у святі –
На криваві молитися чари.

Є «Росія» мучителів, стражів, царів,
Підлих зрадників і фарисеїв.
Ми лишалися сіл за «невинне» парі –
І кацапились вкрадені села.

Є «Росія» Іванушок-«зранкуналий»
І «тьоть Моть», що жиріли з Вкраїни.
Йдуть новітні гетьмани вклонитися їй,
Не з принуки-безвиході – вільно!

У Московії – не монолітний анфас,
Однобока і посмішка в профіль.
Хоч і шуйцею гладить вряди-годи нас,
Та правицею шле на Голгофу!

Розпізнаймо облесливих взорів вогонь
І гадюче обличчя тиранів!
Сподіваємось благ від «братання» того –
Дочекаємось солі на рани!

Пресумний рік відзначення! Хитра мета:
В нім забути русяву князівну,
Від якої украдена й назва свята:
Русь («Росія»), – Мою Україну!
(@ Любов СЕРДУНИЧ, 2003).