1.
Двері, двері, двері…
Дубові… каштанові… золотовільхові…
Карколомні лабіринти, джунглі
дверей –
дверищ, дверцят, дверцяток.
Ведуть мене в нікуди –
на беззнаменні простори,
на білі острови,
на чорні хмари,
у помаранчеве небо…

Проходжу крізь двері численні,
мов крізь вікно в позапростір,
чи у байдуже минуле,
чи у прийдешнє жадане,
чи у терпке сьогодення…
до всіх континентів, народів,
до всього добра нарозчин
і до зла на пекельнім замкý.

2.

Вони сняться,
маряться,
навіюються,
нав’язуються,
набігають,
налітають,
на-ста-ють.
Вони говорять зо мною,
мов зі своїм коханцем,
вони пестять мене,
і цілують, і обіймають,
мов хочуть у себе вмістити…
Зачинені дають наснагу
на казна і бозна що,
відчинені ж – приносять
широчінь,
безглузде безмежжя світу.