Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
2026.08.04
09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
2026.08.04
08:59
P.S. Погляд крізь приціл. Свідчення штурмбаннфюрера
(не для протоколу)
Кабінет начальника поліції безпеки та СД (гестапо) на Короленка. Того ж дня, пізній вечір.
У кімнаті панує тиша. На столі горить настільна лампа
2026.08.04
07:17
З усіх злелеяних доріг
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Евгений Волжанский /
Вірші
All Hallows Even
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
All Hallows Even
На минуту покинь стратосферу,
посмотри - прямо здесь и сейчас
это смертная память за веру
награждает бессмертием нас.
Воскресай и, немного помедля,
обо мне мимолётно съязви -
как легко возвращаться с похмелья
к недопитым истокам любви.
Облаков провожая отары,
как легко, мой языческий бог,
воплощенья твои, аватары
заучил я теперь назубок.
Ибо в каждой из этих овечек
то, что видишь в них именно ты.
Но, в закатные краски расцвечен,
всякий образ лишён чистоты.
И не взять грозового аккорда,
где твоя бы звучала душа -
только наша прощальная кода
всё звенит неизбывно в ушах.
Отрекаясь от помыслов прежних,
я стоял у закрытых дверей,
словно верящий истово грешник,
отлучённый от церкви твоей.
И тогда с высоты расстоянья
ты швырнула, как нищему, мне
золотые слова подаянья,
завещая меня тишине.
Тем верней откровение это
шансы встречи для нас умалит:
переписка без права ответа
так похожа на стоны молитв.
Не пугайся, заслышав мой окрик,
удели мне свою благодать:
не сочти запоздалый апокриф
за попытку тебя оправдать.
Этот ряд вариаций без темы -
ни благая, ни скорбная весть, -
а лишь знак примирения с теми,
кто мы будем, кем были и есть.
Всех, гонимых то страстью, то страхом
вдаль, грядущему дню на убой,
жизнь равняет с незначащим прахом
и с богами равняет любовь.
Понемногу становится проще
не надеяться, жить суетой,
знать, что тело твоё - только мощи
сочинённой когда-то святой.
Это значит: расколота церковь
и новейший придуман завет.
В небе тает, как дым фейерверков,
то, что, верили, - солнечный свет.
Только искры несутся вдогонку.
Но, к другому ступая огню,
фотографию, словно иконку,
я как прежде у сердца храню.
посмотри - прямо здесь и сейчас
это смертная память за веру
награждает бессмертием нас.
Воскресай и, немного помедля,
обо мне мимолётно съязви -
как легко возвращаться с похмелья
к недопитым истокам любви.
Облаков провожая отары,
как легко, мой языческий бог,
воплощенья твои, аватары
заучил я теперь назубок.
Ибо в каждой из этих овечек
то, что видишь в них именно ты.
Но, в закатные краски расцвечен,
всякий образ лишён чистоты.
И не взять грозового аккорда,
где твоя бы звучала душа -
только наша прощальная кода
всё звенит неизбывно в ушах.
Отрекаясь от помыслов прежних,
я стоял у закрытых дверей,
словно верящий истово грешник,
отлучённый от церкви твоей.
И тогда с высоты расстоянья
ты швырнула, как нищему, мне
золотые слова подаянья,
завещая меня тишине.
Тем верней откровение это
шансы встречи для нас умалит:
переписка без права ответа
так похожа на стоны молитв.
Не пугайся, заслышав мой окрик,
удели мне свою благодать:
не сочти запоздалый апокриф
за попытку тебя оправдать.
Этот ряд вариаций без темы -
ни благая, ни скорбная весть, -
а лишь знак примирения с теми,
кто мы будем, кем были и есть.
Всех, гонимых то страстью, то страхом
вдаль, грядущему дню на убой,
жизнь равняет с незначащим прахом
и с богами равняет любовь.
Понемногу становится проще
не надеяться, жить суетой,
знать, что тело твоё - только мощи
сочинённой когда-то святой.
Это значит: расколота церковь
и новейший придуман завет.
В небе тает, как дым фейерверков,
то, что, верили, - солнечный свет.
Только искры несутся вдогонку.
Но, к другому ступая огню,
фотографию, словно иконку,
я как прежде у сердца храню.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
