Міста розливатимуться, мов річки,
і тихо ростимуть вгору, мов трави.
Мостами з півночі йдуть блукачі,
темні, наче граки, невідкладні,
неначе справи.

Вийди на їхні вогні, почуй їхній спів.
Знаходь пророцтва серед химерних снів.
Скажеш тоді передньому:
- «Здоров, Лука!
Ось моя віра – незламна й лунка.
Ось моє серце, ось – рука,
серце гаряче, а правиця тривка.

Я хочу йти з вами,
за вашими спинами.
Дізнатися врешті, що там,
за низинами:
які там звірі, що за жінки?
Чому вони носять сумні вінки?
і потім сплавляють їх за течією.
Коли я там оселюсь,
одна із них точно стане моєю.
Я буду битися там з ворогами,
буду вмирати.
Заплету у волосся квіти,
увіб’ю хрести в лати.
Нехай тоді спробують щось у мене забрати».

І той, що Лука, тоді відповість,
промовляючи як істину,
чи як добру вість:
- «Чувак, ти не знаєш, хто ти,
тому відкрий свої чакри,
відкинь понти.
Любов як сіль – вона убиває
вірніше за час,
кожного з нас.
Любов і ненависть схожі зовсім,
як рання весна, як пізня осінь».

І лука багато ще говорив
про друзів спільних і ворогів.
Настільки вірних, що їх треба любити,
щоби ненавидіти, тобто жити.

І розліталися його слова, мов птахи,
укриваючи, наче інієм, дерева й дахи.

І засинали вночі граки на гіллі,
і опадали уві сні в траву, мов горіхи.
А зранку їх визбирували на свято Іллі
старі бабусі,
зазнаючи при цьому втіхи.
2014