Їхні стосунки були цікаві –
вони один одного вбивали.
Потроху. Ніжно. З любов’ю,
цю історію пишучи кров’ю.

У чомусь вони були подібні:
коли прокидались пообідні,
заточували зуби на піднебінні,
і в тому, що сталося, були не винні.

Коли ходили одним подвір’ям,
коли замітали сліди пір’ям,
коли не дзвонили і не вітались,
вночі забували про все й кохались
і щоби зігрітися, пригортались.

І темінь ширилася берегами,
і відьми літали над головами,
контролюючи небесну дорогу
від Конотопа і до Криворогу.

Ніч усе розчиняла в ріках,
у каві, у смолі, у ліках.
Все, що тримало їх:
спомини спільні, печалі,
діряві човни на причалі,
хустки в кишенях, насіння,
привидів та сновидіння.

Молочні ранки з дрижачими сливами
й небо, контрольоване охоронцями,
котрі північний край огортають зливами,
А край південний устеляють сонцями.
2014