В полоні своїх думок,
В полоні своєї душі,
Ув"язнене серце страждає
З відчуттям будучи ніким.

Той світ небезпечний й незнаний,
Ув"язнив Тебе навіки,
Визволитися хочеш і прагнеш
Однак серце все більше гнітить.

Воно плаче від болю й неволі
І думок які мучать його.
Все не може забути моменти,
Які повік ув"язнили його.

Ці події були неймовірні,
Стільки радості й ніжності в них.
Все б віддала щоб і ще раз,
Побувати в обіймах Твоїх.

Мою душу зневолив Твій погляд,
Моє серце привласнив собі,
Тільки як вибратись звідти?
Коханий, скажи мені?

З кожним днем все кохаю я більше,
Твої очі, посмішку, тіло.
Та кохання залишиться в серці,
В тому світі страждаючи гірко.

Як я хочу сказати "Коханий!
Будь зі мною навіки й люби!"
Тільки серденько плаче й благає
"Помилок, не роби, не роби!"

Воно знає де правда у цьому
І що чекає нас із Тобою.
Милий, неустанно Бога я молю,
Моє серце звільнити з болю.

Я так хочу Тобі сказати,
"Моє серце й душа належить Тобі!"
Я навіки кохатиму того,
Хто ніколи не буде моїм!!!