ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.08.07 21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена

Тамара Ганенко
2025.08.07 19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині

Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно

Євген Федчук
2025.08.07 19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його

Олена Побийголод
2025.08.07 16:29
Із Бориса Заходера

– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)

Артур Курдіновський
2025.08.07 02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.

Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.

Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.

Борис Костиря
2025.08.06 22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".

Володимир Бойко
2025.08.06 21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися. Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють. На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші. Колиш

Олена Побийголод
2025.08.06 11:19
Із Бориса Заходера

Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!

Федір Паламар
2025.08.06 00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.

Іван Потьомкін
2025.08.05 23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.

Борис Костиря
2025.08.05 21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,

Олександр Буй
2025.08.05 20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.

В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я

Устимко Яна
2025.08.05 16:04
по полю-овиду без краю
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня

у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти

Олена Побийголод
2025.08.05 14:37
Із Бориса Заходера

Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,

С М
2025.08.05 11:11
Хильни за працюючий піпол
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль

Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх

Борис Костиря
2025.08.04 21:42
Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.

Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Інна Ковальчук (2014) / Проза

 Невигадана історія

Із історії моєї сім'ї

Перший тиждень травня робить Київ схожим на великий букет бузку, в якому острівцями біліє ніжно-порцеляновий квіт каштанів. Йду чистими, злегенька присипаними облетілими пелюстками плодових дерев доріжками ботанічного саду, дивлюся на золоті бані Видубицького монастиря, на спокійну сірувату воду Дніпра і десь всередині себе знову бачу Київ таким, як на старих післявоєнних світлинах – пошрамованим руїнами… І чую тихий голос мами, який вкотре розповідає мені про те, що відбулося з нею тоді, у страшному 42-му… Спокійний такий голос, буденний – та й очі у неї сухі: спогади їй вже не так болять, кам’яніють з роками. Тільки мамині руки, покладені на коліна, раз у раз навіщось розгладжують спідницю…
Їй було усього неповних десять рочків. Разом з батьками, моїми дідусем і бабусею, жила вона під Києвом, у селі Ошитки, яке буде залите Київським морем. Але це – потім. А тоді, під час війни, це були чудові чорноземи. Мамі ще й досі інколи сниться поле, а за ним, скільки сягає око, – голубий обрус Дніпра… Перед тим, як був окупований Київ, прийшла звістка про те, що батько, мій дід, пропав без вісти. Мати, моя бабуся, навідріз відмовилася виїжджати з села – їй все здавалося, що чоловік повернеться, а її нема… Тож і залишилися «під німцем». Взагалі то німців у селі майже не було – до того часу, як біля напівзруйнованої снарядами каплички знайшли вбитого німецького офіцера і розбитий мотоцикл. Того ж дня в село приїхала німецька «зондеркоманда». Хати не палили – тільки вигнали всіх підряд, від вагітних жінок до старих дідів, оточили автоматниками і погнали у Бровари, де був найбільший під Києвом концтабір. Того, хто намагався заховатися, просто вбивали. Мама була маленька, тендітненька, сил небагато – тож йшла вона разом з моєю бабусею в передостанній колоні, з самого краєчка. Пам’ятає, що вразило найбільше: була її мати завжди чорнява, чорноброва, а тут волосся посіріло, а на брови ніби паморозь впала – посивіли… Такою назавжди і залишилася в пам’яті – як снігом присипаною… Бо став той шлях для моєї бабусі шляхом у вічність…
Майже поряд біля мами йшов німецький автоматник – останній конвоїр, позаду німців вже не було. Такий собі типовий «фріц», білявий, не дуже молодий. Коли одна зі старих жінок впала на дорозі, він разом з іншими німцями бив її ногами, поки не зашкандибала далі. Пам’ятає мама його очі: якісь безбарвні, глянеш – аж у грудях потерпне. І йдеш далі, бо нема куди дітися… Отак дійшли до великого села, а там жінки позбігалися з плачем, бо в колоні і знайомі були. Крик, гамір, автоматні черги… Народ сахнувся назад, і в цю ж мить «фріц» схопив мою маму за волосся і виштовхнув з колони прямо в обійми жінки, яка голосила край дороги. А колона пішла далі. І з нею найрідніша людина в світі… Мама погано пам’ятає, що було далі. Прийшла в себе вже у чужій хаті, де і залишилася до кінця війни. А тоді пішла до Києва, до дитбудинку. Потім – поліграфічне училище, заміжжя… Потім – я…
Отака невигадана історія. Інколи я питаю себе: що було би, якби не той «фріц»? «Тоді не було би і тебе», – тихенько шепоче мені мамин голос…






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-04-28 18:36:07
Переглядів сторінки твору 1618
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.146 / 5.5  (5.243 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.178 / 5.69)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2015.12.09 10:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мішель Платіні (Л.П./Л.П.) [ 2014-04-28 21:01:56 ]
Добрий фріц. Найбільше людяність проявляється,
на війні...
Хоча би до дітей...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Інна Ковальчук (М.К./М.К.) [ 2014-04-29 11:27:15 ]
Може, і не добрий. але щось-таки було, що спрацювало... Дякую, Мішелю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2014-04-28 23:12:43 ]
І зовнішність буває оманлива - за жорстким негарним обличчям ховається людяність. Багато німців розуміли, що та війна була безглуздою. Один казав у нас на Вінниччині, зі слів батька: "Хай воюють Сталін і Гітлер, а не ми - прості люди." Через те й жаліли дітей - вони ж ні в чому не винні точно.
Проймає, Інно, гарно написано, з болем і щемом у серці. Чи зробив би так, як цей німець, російський окупант?..
Добре, що вчитесь у класиків. Чимось війнуло тютюнниківським. Маю на увазі Григора, його новели.))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Інна Ковальчук (М.К./М.К.) [ 2014-04-29 11:30:33 ]
Дякую, Ярославе, за добрі слова і гостре око. Справді, тютюнниківське, бо Григір, як на мене, взірець української новелістики. А в мене це - перша! проза українською, тож мені, якщо схочу писати, ще багато доведеться вчитися і шукати власний голос.
Гарного дня!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ковальчук (Л.П./М.К.) [ 2014-04-29 21:35:25 ]
Думаю: скільки ще таких історій залишилось нерозказаними. А в кожній - життя як воно є.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Інна Ковальчук (М.К./М.К.) [ 2014-05-01 10:49:24 ]
Так, люба Світлано, дякую за розуміння...