ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.04.12 05:55
То дороги кінцівками місиш,
То дивана сідницями треш, –
Ятаганом увігнутий місяць
Серед неба спиняється теж.
Височить, як маяк, нерухомо,
Світло сіючи лиш навскоси, –
То у тілі немає утоми,
То не можеш набутися сил.

Ярослав Чорногуз
2025.04.11 23:07
Депресій смуга і образ
Чомусь урвалася раптово.
Ти помудрішала ураз,
Веселим, ніжним стало слово.

Немов збагнула, що життя --
Всього лиш мить короткочасна...
Кохаймося до забуття,

Борис Костиря
2025.04.11 21:45
Я повертаюся з ночі,
укритий пожухлим листям
і водоростями.
Повернення з ночі,
ніби з важкого космічного
похмілля, після
летаргійного сну.
Повернення з ночі,

Борис Костиря
2025.04.11 21:43
Зайти в тишу,
зайти в інший вимір,
по той бік
і вже не повернутися.
Це зовсім інша
магма буття,
інше пульсування.
Та діють протилежні

Володимир Бойко
2025.04.11 17:19
Силкуються вернутись холоди,
Морозами лякають наостанок,
Та ми ж набідувались до біди.
Опісля ночі – все одно світанок.

Заколотилось – друзі, вороги,
Безпринципні, безликі і колишні.
Але весніє і на ладан дише

Артур Курдіновський
2025.04.11 15:03
Я по коліна у воді.
Моя душа давно померла.
На шиї - амулет із шерлу,
Єдиний чорний. Білі перли
Радіють, поки молоді.
Я по коліна у воді.

Чіплявся за бездушну тінь

Леся Горова
2025.04.11 15:01
Весно, весно моя безсиренна, якими шляхами ти
Пробираєшся вперто глибокими вирвами-ранами?
Чорний крук не дає тобі крила лелечі розпрямити.
Та щодня виглядаю тебе я годинами ранніми.

І як сонце увись підіймає свій обвід золОчений,
Виглядаю тебе, ве

Пиріжкарня Асорті
2025.04.11 11:35
Надійшла пропозиція від Старшого Брата проаналізувати, як воно і що. Він має таку схильність як ерудований Інтернет-сапієнс. До цього було лише ранкове вітання – млинцем, а днями було з пиріжком. Нормальна кафе-практика. До слова, програма співроб

Юрій Гундарєв
2025.04.11 09:34
На фронті загинула 31-річна криворізька художниця Маргарита Половінко.
Від 2024 року вона займалася волонтерством та евакуацією поранених українських захисників.
Маргарита малювала кров‘ю свій щоденник, який планувала завершити після закінчення війни, щ

Віктор Кучерук
2025.04.11 08:07
Квітень. Ранок. Вітер. Сніг.
Холодно до дрожі.
Показати на поріг
Лютому не можу.
Білосніжна бахрома
Позбавляє зору, –
Видалятися зима
Не бажає з двору.

Микола Соболь
2025.04.11 05:21
До адміністрації. Хочу нагадати, як адміни сварили мене за публікацію двох творів підряд і видаляли на свій розсуд, бо тема торкалася одного недоторканого автора порталу, який пописував російською. А тут заходжу і бум авторів по два твори підряд і око ад

Микола Соболь
2025.04.11 05:15
Це вже було і місто це, і сніг,
і квітень, що пече мені у грудях,
бо замітає все, неначе грудень,
і слід кота кудись через поріг
у невідомість, у тернисту млу,
синичка попід вікнами заплаче,
вона весни чекала нетерпляче,
а небо їй вернуло зиму злу,

Олена Малєєва
2025.04.10 23:03
Стукає серце шпарко:
Спогади - товарняк.
Тягнуться гулко, різко...
З втомою позаяк.

Позаминулоріччя
Все ще у груди б'є
Важко-тугий наплічник.

Олена Малєєва
2025.04.10 22:08
Я сховаюся в своє світло
Най осяє мене цей промінь
Най тече і тече невпинно
Переповнює павідь, повінь.

Повінь повна яскраво-сяйва,
Річка тепла зірчасто-свіжа.
Я скупаюся в ній осяйна,

Олександр Сушко
2025.04.10 21:40
Вірш покладено на музику Сергія Степаненка.

https://youtu.be/VGCdBAGKmn4

Борис Костиря
2025.04.10 21:27
Чи можуть ідеї вивітритися
із голови?
Чи можна їх розхлюпати,
як воду у відрі?
Вони невідомо як з'являються
і невідомо куди зникають.
Ідеї невловимі, як нейтрино.
Щойно вони були
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Інна Ковальчук (2014) / Проза

 Невигадана історія

Із історії моєї сім'ї

Перший тиждень травня робить Київ схожим на великий букет бузку, в якому острівцями біліє ніжно-порцеляновий квіт каштанів. Йду чистими, злегенька присипаними облетілими пелюстками плодових дерев доріжками ботанічного саду, дивлюся на золоті бані Видубицького монастиря, на спокійну сірувату воду Дніпра і десь всередині себе знову бачу Київ таким, як на старих післявоєнних світлинах – пошрамованим руїнами… І чую тихий голос мами, який вкотре розповідає мені про те, що відбулося з нею тоді, у страшному 42-му… Спокійний такий голос, буденний – та й очі у неї сухі: спогади їй вже не так болять, кам’яніють з роками. Тільки мамині руки, покладені на коліна, раз у раз навіщось розгладжують спідницю…
Їй було усього неповних десять рочків. Разом з батьками, моїми дідусем і бабусею, жила вона під Києвом, у селі Ошитки, яке буде залите Київським морем. Але це – потім. А тоді, під час війни, це були чудові чорноземи. Мамі ще й досі інколи сниться поле, а за ним, скільки сягає око, – голубий обрус Дніпра… Перед тим, як був окупований Київ, прийшла звістка про те, що батько, мій дід, пропав без вісти. Мати, моя бабуся, навідріз відмовилася виїжджати з села – їй все здавалося, що чоловік повернеться, а її нема… Тож і залишилися «під німцем». Взагалі то німців у селі майже не було – до того часу, як біля напівзруйнованої снарядами каплички знайшли вбитого німецького офіцера і розбитий мотоцикл. Того ж дня в село приїхала німецька «зондеркоманда». Хати не палили – тільки вигнали всіх підряд, від вагітних жінок до старих дідів, оточили автоматниками і погнали у Бровари, де був найбільший під Києвом концтабір. Того, хто намагався заховатися, просто вбивали. Мама була маленька, тендітненька, сил небагато – тож йшла вона разом з моєю бабусею в передостанній колоні, з самого краєчка. Пам’ятає, що вразило найбільше: була її мати завжди чорнява, чорноброва, а тут волосся посіріло, а на брови ніби паморозь впала – посивіли… Такою назавжди і залишилася в пам’яті – як снігом присипаною… Бо став той шлях для моєї бабусі шляхом у вічність…
Майже поряд біля мами йшов німецький автоматник – останній конвоїр, позаду німців вже не було. Такий собі типовий «фріц», білявий, не дуже молодий. Коли одна зі старих жінок впала на дорозі, він разом з іншими німцями бив її ногами, поки не зашкандибала далі. Пам’ятає мама його очі: якісь безбарвні, глянеш – аж у грудях потерпне. І йдеш далі, бо нема куди дітися… Отак дійшли до великого села, а там жінки позбігалися з плачем, бо в колоні і знайомі були. Крик, гамір, автоматні черги… Народ сахнувся назад, і в цю ж мить «фріц» схопив мою маму за волосся і виштовхнув з колони прямо в обійми жінки, яка голосила край дороги. А колона пішла далі. І з нею найрідніша людина в світі… Мама погано пам’ятає, що було далі. Прийшла в себе вже у чужій хаті, де і залишилася до кінця війни. А тоді пішла до Києва, до дитбудинку. Потім – поліграфічне училище, заміжжя… Потім – я…
Отака невигадана історія. Інколи я питаю себе: що було би, якби не той «фріц»? «Тоді не було би і тебе», – тихенько шепоче мені мамин голос…






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-04-28 18:36:07
Переглядів сторінки твору 1571
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.146 / 5.5  (5.243 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.178 / 5.69)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2015.12.09 10:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мішель Платіні (Л.П./Л.П.) [ 2014-04-28 21:01:56 ]
Добрий фріц. Найбільше людяність проявляється,
на війні...
Хоча би до дітей...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Інна Ковальчук (М.К./М.К.) [ 2014-04-29 11:27:15 ]
Може, і не добрий. але щось-таки було, що спрацювало... Дякую, Мішелю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2014-04-28 23:12:43 ]
І зовнішність буває оманлива - за жорстким негарним обличчям ховається людяність. Багато німців розуміли, що та війна була безглуздою. Один казав у нас на Вінниччині, зі слів батька: "Хай воюють Сталін і Гітлер, а не ми - прості люди." Через те й жаліли дітей - вони ж ні в чому не винні точно.
Проймає, Інно, гарно написано, з болем і щемом у серці. Чи зробив би так, як цей німець, російський окупант?..
Добре, що вчитесь у класиків. Чимось війнуло тютюнниківським. Маю на увазі Григора, його новели.))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Інна Ковальчук (М.К./М.К.) [ 2014-04-29 11:30:33 ]
Дякую, Ярославе, за добрі слова і гостре око. Справді, тютюнниківське, бо Григір, як на мене, взірець української новелістики. А в мене це - перша! проза українською, тож мені, якщо схочу писати, ще багато доведеться вчитися і шукати власний голос.
Гарного дня!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ковальчук (Л.П./М.К.) [ 2014-04-29 21:35:25 ]
Думаю: скільки ще таких історій залишилось нерозказаними. А в кожній - життя як воно є.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Інна Ковальчук (М.К./М.К.) [ 2014-05-01 10:49:24 ]
Так, люба Світлано, дякую за розуміння...