Оце я махіна, оце я моща!
Планети дрижать і титани,
Рабині моїх поетичних лещат
Конають в сердець калатанні.

Невільничий ринок моїх читачів
Зростає, на зависть Стамбулу,
Султан запитає: "Це твій, чи то чий?"
Байдуже скажу: "Щось там було".

Задушене стадом гігантських ропух,
Посиніє вмить небо скоро,
Обм'якле, впаде в мармурову ропу,
Між плеч Дарданел і Босфору.

І світ, пересмикнутий, наче затвор,
Віршами моїми застрочить,
І люди читати їх будуть "за двох",
Неначе скрижалі пророчі.

Жахіття попів за горлянки візьме,
У зашморг, немов аневризма, -
І біси товсті із церков, без імен,
Чкурнуть голяка, а не в ризах.

На троні сиджу, на вершині з вершин,
От-от з неба музи поллються,
Нікчемна секунда - і зникли вірші,
Спітнілий.
Прокинувся.
Слюсар.