Привіт, Word. Поговоримо.
Ось….я бачу. Ідеш. Дивні крісла, ніби зняті з лав стадіону, тільки один шар, причому не нижній, і тільки три сидіння світло голубого кольору. Сидиш, ну і я теж сиджу. Думаю, що мені тепло. І мені тепло. На що дивлюсь? В принципі значення не має, бо… Тому й розмите все, бо нічого бачити не треба. Знову думаю. І знову щось міняється. Дії, рухи, не мої дії і рухи, не мої, бо це не твої думки. Стоп. Зациклилась на одному. Щось застрягло. Погане відчуття, ну не зовсім погане, відносно погане (після теплоти, різко якась клубок в горлі). І тут вже не думаю, а згадую, що зазвичай би відбулося…
Встала, пішла. Не я. Знаю, що це нормально. Але… Намагаюсь піднятись, але щось заважає, голова болить. Від думок. Скільки можна думати. Наздогнати?
Мутно, світло, дуже світло. Знову забула закрити штору (чи жалюзі, ніяк не розберу). На диво свіжо. Вікно відчинене. І щось тягне швидше піднятися з дивану…що мене тягне піднятися з дивану о 5:47 ? 5:48. Понеділок. Завжди любила і люблю понеділки. ( без іронії). Телефон, планшет. 6:00. Будильник. Надто звиклий. 1,2…на 3 знову тут, але вже не так. Збільшення кімнати. Термометр. Склянка води. Повернення до початкової точки. Прасування. Складання. Фізичні потреби (сніданок). Навушники, кросівки, ключі, ліфт, кіоск, жуйки, тролейбус і вікно (якщо повезе).
Вулиця, вперше відчула вулицю. Йду, йду не надто довго. Світлофор. Погляд на південний-схід. Потім, південний-захід. Ось….я бачу. Ідеш. Наздогнати?
(30.05.14)