Я ховаю тебе постійно у думки, у замшілу пам'ять
Ти тривожиш мене, та ніщо не пояснить до чого це
Вкотре цей біль вириває мене з буденності, знову до танцю
Що ж, танцюй, простоволоса, якщо болю до пари ти

Скільки історій нескінченних я чула, скільки облич, що завжди перед очима!
Скільки людей вибивали надійність – ґрунт, з-під моїх ніг
А я постійно повертаюсь до кола, в якому ми – люди, вічно крокуємо змалку
І більше ніщо так не тішить, як думка, що ти поруч. Десь

І більше не буде сліз палко-солоних
І я не можлива у твоєму житті
Та хто нам провину цю в дарунок приніс?
Ім’я те у снах промовляю

Ти просто одного дня забудеш мене
Так як на очах згасає день черговий
Злетиш так високо у небо, що й сліду твого не стане

І ось, замість того, щоб жити щасливо(?)
Щоб ритми бурхливі, як повені весен, у серце клеймити
Я стомлено-тлінна стою під дощем

Ці води небесні освячують смертних
Котрі віковічно танцюють із болем
Хотіла би я щастя вдихнути у тебе...

Та стіни між нами, як ця вода, древні

30(05)2014