Я, на відміну від тебе, знаю, що Земля пласка, як стіл,
Випрасувана, як степ херсонський чи київській Поділ,
І наш рух назустріч і протиходом по цій пласкій поверхні
Не гарантує зустрічей, поцілунків та обіймів відвертих,
Він веде нас до краю і до падіння назустріч Смерті,
Вона чекає на когось там, унизу, облизує губи пошерхлі,
Сумує, чатує, вартує, нітиться, лякається Черепах і Слонів,
А також Китів - це такі ссавці, що, кажуть, здатні на спів,
Якого не сприймає людське вухо, лише людська технологія,
Та як же добре, що ми згадали Китів, адже їх морфологія
Передбачає проживання, пересування і співи у великій воді,
На кшталт океану чи принаймні моря - якщо це правда, тоді
Падати з краю Землі униз не так небезпечно, це як пірнати,
Головне - прийняти якусь обтічну форму і цю форму тримати,
І тоді в нас є шанс опинитися у теплих солонуватих водах,
Виплисти з глибини на поверхню, озирнутися, перевести подих,
І там разом із Китами пересуватися, дотримуючись їх шляхів,
Кохатися, поступово перетворюючись на цих співучих ссавців,
Що відлякують Смерть - в принципі, там вона втратила значення.
То ж я призначаю тобі в тій теплій воді наше вічне побачення.

2014 р.