Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.10
09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
2026.01.10
01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
2026.01.10
00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста.
У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка
2026.01.09
21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
2026.01.09
19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
2026.01.09
19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
2026.01.09
18:28
Він сорок літ водив їх по пустелі:
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…
2026.01.09
16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
2026.01.09
15:25
це завжди про те
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився
2026.01.09
13:09
Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.
Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.
Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.
2026.01.09
11:16
Ти все сказав і я сказала!
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.
Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.
Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця
2026.01.09
10:35
Не хочеться, щоб ранок наставав
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.
Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.
Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
2026.01.09
07:59
Мій батько був колись штангістом, а тоді його рекрутували в савєцьку армію та зробили водолазом.
Чому та навіщо я не знаю. Я переказую вам переказане, та після того довго мною стулене, наскільки змога.
На той час (після Другої світової) ув армії служили
2026.01.08
22:10
Вночі навідавсь посланець. На ліжка край присів,
Одна лиш шкіра та кістки, очі запали вглиб.
Тепер я знала: розваливсь старий і вутлий міст,
Що поміж «був» і «має буть» руки часу сплелись.
Страхав мене кулак худий, вчувавсь глузливий сміх…
Нехай же б
Одна лиш шкіра та кістки, очі запали вглиб.
Тепер я знала: розваливсь старий і вутлий міст,
Що поміж «був» і «має буть» руки часу сплелись.
Страхав мене кулак худий, вчувавсь глузливий сміх…
Нехай же б
2026.01.08
19:20
Сидять діди під кормою. Сонце припікає.
Але під старезним дубом не так дошкуляє.
Корчмар тут столи поставив, тож можна сидіти,
З кухлів пиво попивати та поговорити.
Про що дідам говорити, як не про минуле,
Коли вони молоді ще і завзяті були.
Похваля
Але під старезним дубом не так дошкуляє.
Корчмар тут столи поставив, тож можна сидіти,
З кухлів пиво попивати та поговорити.
Про що дідам говорити, як не про минуле,
Коли вони молоді ще і завзяті були.
Похваля
2026.01.08
17:19
Для чого я прийшла в липневу заметіль?—
Спокутувати гріх людського роду?
Пізнати у пологах немовляти біль,
на доторк пальців і вогонь, і воду.
Заради існування? На брехні одній
триматися від альфи до омеги?
Я із ребра Адама, та світогляд мій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Спокутувати гріх людського роду?
Пізнати у пологах немовляти біль,
на доторк пальців і вогонь, і воду.
Заради існування? На брехні одній
триматися від альфи до омеги?
Я із ребра Адама, та світогляд мій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Поплавський (1960) /
Проза
Всем пассажирам метро
«Уважаемые граждане пассажиры» - эту фразу, наверное, довелось слышать многим и не раз, когда парни и девушки, беременные и не очень, молодые и старые люди, идут по вагонам и предлагают купить разные не хитрые, нужные или тоже не очень – товары.
Это могут быть пластыри, шарики, ножницы, булавки-заколки, магниты и магнитики, ну в общем все то что может пригодится в хозяйстве.
У меня к вам большая, и может даже, вам покажется, странная просьба. По возможности, если у вас в кармане завалялась лишняя гривна, рубль, доллар… купите себе пластырь, ручку или что ни будь другое. Может вам в хозяйстве и пригодиться, а нет, так – нет. Вам все равно, и с вас не убудет, а тому, кто продает, не просто приятно, а – необходимо.
Иногда жизненно необходимо. Ведь они не подаяния просят, они пытаются работать, и совсем не важно, что они избрали такого рода бизнес. Нас это не касается, ведь они не просят, они РАБОТАЮТ. Мы не знаем почему был сделан такой нелегкий выбор.
Так вот, купив у них что ни будь, вы на минуту поднимаете значимость человека в своих глазах, ну хоть чуть чуть, не важно, а кроме того, что он получит какую то копейку, он еще и морально подрастет, потому что не даром ходит, и не просто просит, а продает.
А на эти деньги, он (она) сможет купить себе поесть, ребенку мороженное, маме хлеб или конфет, девушке – букетик цветов. И она ему улыбнется в ответ. И он (она) на минутку забудет о проблемах, и уйдет общественное
одиночество, которым он вооружен, чтоб ходить по вагонам.
И уже он (она), в свою очередь, проходя мимо раздающего бесплатно рекламки, не отмахнется и не пошлет куда подальше, а возьмет, и возможно с улыбкой, и скажет : «Спасибо», и не важно, что выбросит через пару метров, это не важно.
Главное произошел обмен энергиями, и все подарили друг другу капельку своего тепла и добра и мир от этого, возможно, стал тоже, хоть ненамного, но точно - добрее!!!!
20.05.2014 Ю.В.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Всем пассажирам метро
«Уважаемые граждане пассажиры» - эту фразу, наверное, довелось слышать многим и не раз, когда парни и девушки, беременные и не очень, молодые и старые люди, идут по вагонам и предлагают купить разные не хитрые, нужные или тоже не очень – товары.
Это могут быть пластыри, шарики, ножницы, булавки-заколки, магниты и магнитики, ну в общем все то что может пригодится в хозяйстве.
У меня к вам большая, и может даже, вам покажется, странная просьба. По возможности, если у вас в кармане завалялась лишняя гривна, рубль, доллар… купите себе пластырь, ручку или что ни будь другое. Может вам в хозяйстве и пригодиться, а нет, так – нет. Вам все равно, и с вас не убудет, а тому, кто продает, не просто приятно, а – необходимо.
Иногда жизненно необходимо. Ведь они не подаяния просят, они пытаются работать, и совсем не важно, что они избрали такого рода бизнес. Нас это не касается, ведь они не просят, они РАБОТАЮТ. Мы не знаем почему был сделан такой нелегкий выбор.
Так вот, купив у них что ни будь, вы на минуту поднимаете значимость человека в своих глазах, ну хоть чуть чуть, не важно, а кроме того, что он получит какую то копейку, он еще и морально подрастет, потому что не даром ходит, и не просто просит, а продает.
А на эти деньги, он (она) сможет купить себе поесть, ребенку мороженное, маме хлеб или конфет, девушке – букетик цветов. И она ему улыбнется в ответ. И он (она) на минутку забудет о проблемах, и уйдет общественное
одиночество, которым он вооружен, чтоб ходить по вагонам.
И уже он (она), в свою очередь, проходя мимо раздающего бесплатно рекламки, не отмахнется и не пошлет куда подальше, а возьмет, и возможно с улыбкой, и скажет : «Спасибо», и не важно, что выбросит через пару метров, это не важно.
Главное произошел обмен энергиями, и все подарили друг другу капельку своего тепла и добра и мир от этого, возможно, стал тоже, хоть ненамного, но точно - добрее!!!!
20.05.2014 Ю.В.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
