« Президент Путин полчаса играл
умилённым студентам
песенку ла-ла-ла на пианино…»

Российское информбюро

Інтрига побутує у романі.
І поки дух звитяги не помер,
минуле десь пливе, як у тумані,
обманюючи істину тепер.

А що чекає завтра – ще байдуже.
Усе таки сьогодні живемо́
і снами володіємо не дуже.
Остання крапля крові і – спимо.

І поки вітер полини колише,
ще віримо у тишу на війні.
Буває, часом, підкрадеться тиша,
а я не знаю, – вірити чи ні?

Бо не байдуже воїну, – що далі?
І думає, буває, сам-на-сам
про невідому сторону медалі,
де слава аплодує королям.

І мріє про давно забуту тишу,
якої не буває на війні.
Історію поети перепишуть.
Вождям плювати, правда це чи ні.

Історія оспівує деталі,
а дурні аплодують на ура.
Об війни розбиваються скрижалі!
Яка там тиша? Плаче дітвора.

В атаці зупиняються солдати
і голови кладуть у полині.
Це не «ла-ла» на піаніно грати,
а гинути за тишу на війні.

А незупинні у ажіотажі
воюють далі. Унтеру не жаль
убити тишу. Що їм біди наші?

Їм невідомо, що таке печаль.
Адольф чорнилом рисував пейзажі,
а Вова Пу насилує рояль.

                              07.2014