ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Юрій Лазірко
2024.10.31 22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Борис Костиря
2024.10.31 16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Артур Курдіновський
2023.12.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Фіалка Фіалка (1996) / Проза

 Радість, що її завдало мені життя
Я зробила зі своїх почуттів опудало і вдосталь над ним посміялась. Не захотіла це сприймати всерйоз. Бажала помститись долі за те, що вона змушує мене босоніж ходити по заростям кропиви. Нехай - тоді я дивитимусь вперед і сміятимусь, наче за мною невпинно слідує веселка, наче мене не обходять жорстокі витівки долі!
Отож кожного вечора я приходила додому і в мене страхітливо й запаморочливо боліли ноги, а від них і щось ще. І коли біль - який неслухняний негідник! - ставав непокірним і колов усю мене, я починала марити. Аби лиш не жалкувати ні про що, аби лиш не жалкувати!
Бо те, що трапилось: знаєш, його ж могло не бути. Як могло б не виявитись тебе й мене, якби зіркам заманулось розміститись на небі іншим чином. Але все відбулось так як і мало, і щось в цьому було від року. Рок - маленький спадкоємець Нещастя. А я гадала, що зможу з усіма нещастями розквитатись, якщо за мною йтиме твоя любов. Колись я думала, що зможу все що завгодно. Втім, ти знову розбив мені серце, а я не змогла тобі цього пробачити. Тож я зібралась з мужністю та образою й пішла світ за очі, подалі від тебе, від усього, що в мене було. Так у мене не залишилось нічого. Та я була занадто молода, аби повірити, що ти не проситимеш пробачення, що випадок ніколи не зведе нас разом, що від розлучення до сьогоднішнього дня я проходжу під гільйотиною власних докорів. Мені здавалось, я підкорю увесь світ, а потім розповідатиму йому свої історії, вигадані й не зовсім. У кожному переказі є щось від фантазії автора і щось від уяви слухачів. Отже світ ляже спати під мою казку. Казку кохання й мороку, куди я внаслідок першого потрапила. Втім, там я танцювала балет.
Слухай же, світе! А потім продовжуй одну зі своїх численних війн та грайся безумствами, калічачи людські долі.
...
Опісля казки ти поринеш у солодкий сон, просякнутий помадкою із нудотної вічності - виріб невдалого кондитера Часу.
Я полечу, подібно квітневому вітру, до нашого аеропорту і забуду про світ. Бо врешті - що він для мене таке? Бо врешті у мене є спогади і Ти за плечима. Один із вас не дає мені спокою, допоки спочиває інший, а я...Я вас слухаю, слухаю. І у цнотливості своїх колишніх мрій протягую лезо за лезом. Шкода, що я перестала за себе турбуватись. Мені соромно за те, що я стала незграбна у стосунках з людьми і особливо з їх почуттями до мене, що я відтепер сама в себе на думці. Проте від тих, кого б я воліла там мати, мені довелось відмовитись.
Від тебе, любий. Я пишу немов на одному подиху і хотіла б вже назвати тебе зовсім по-іншому. Але я в аеропорті...Де колись для нас розквітали фіалки, невидимі усім іншим, де зберігались дитинні таємниці того почуття, про яке ніхто не має права шкодувати. Ми з тобою закохались одне в одного і забули про все на світі, поки цей світ сходив з розуму.
І хоча нам було важко жити по різні боки кордону, ми все ж тримались. І ми вистояли, переступили чергову межу. І в кожен із чотирьох днів, що ми його провели разом, в п’янкому крещендо линуло до неба твоє і моє «кохаю».
А потім ти опустив руки. Ти пив і геть забував про мене. Я ображалась і сердилась, і все це відбивалось в спокої Тиші. Я кричала і плакала; з тих пір у мене з’явилось відчуття, що я кожен день по-новому народжуюсь, бо постійно все бачиться мені чужим і незнайомим. Ти приходив і заспокоював. Але ти не міг, як ти не знав цього? Я залишалась сама і захлиналась твоєю неправдою, зрадою, стурбованістю за тебе й своїми ревнощами. Проте коли я відкривала усе це тобі, ти пускав його на вітер й заплющував мені очі. А я брала твої руки й надійніше закривала ними обличчя. Ти обманював мене, і я обманювала себе сама. Надовго крил, що ми їх собі вигадали, не вистачило, і нас прихистила реальність. Тоді ж бо я побачила, як підло ти зі мною вчинив. Я ходила з місця на місце то голублячи тебе, то розповідаючи про наболіле. Тоді ти був у лікарні, я була у відчаї, а ми мали бути разом, бо ми планували. З лікарні ти мало що чув від мене. Я не називала тебе інакше як метеликом, котрого не можна було втримати в руках, котрий пручався і летів безвісти.
Настав час, і я випустила тебе з долонь, а ти, ображений моїм холодом і нерозумінням, залишив мене. Так ми розлучились. У кожного була своя образа, яку можна було розжовувати і жувати довго, втамовуючи голод - голод за іншим.
2014




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2014-08-06 02:41:38
Переглядів сторінки твору 809
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.815
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2014.08.06 02:43
Автор у цю хвилину відсутній