А небо чисте, темне і прозоре. Усе разом, водночас
Хіба таке буває? Буває… Зірки оточили його і одна біля одної все ближче і ближче, та все ж гадають що тримають дистанцію, «горді і ексклюзивні», - так вони собі думають, але насправді як сестри всі одна в одну. Та вони ніколи не признаються що це так. А вітер їм в поміч, заснув. Так тихо й спокійно, що хочеться зірвати цей сокій, вже набираю повітря в легені і майже випускаю слова, і вже майже подих першого крику вилітає з вуст, та раптово для себе зупиняюсь. А може й не треба порушувати цей спокій, хіба мало шуму у мене в голові!? А моїй голові завжди шумить, кипить, каламутить і думки наввипередки суперечать самі собі, що інколи навіть я не можу вставити навіть слова. Не привикла до спокою, не привикла до такої степені, що якщо так і буває (хоч це буває вкрай рідко), то цей стан чомусь бісить до кінчиків ніг, але не сьогодні, тільки не сьогодні. Сьогодні добре…хоч на декілька хвилинзабутись і просто відчути цей неймовірно божественний спокій…

@ Дівчур Христина