Зустрічаю тебе завжди сонячним настроєм, хоч і з переповненою головою, яка при зустрічі з тобою звільняється від усіх турбот, які обсіли її останнім часом. Стає пустою!!! Вдивляюсь в далекий горизонт, відшукуючи безмежний спокій…Твої ніжні руки починають погладжувати мої…ноги. Холодно!!! А вже потім відчуваю м’ятну прохолоду у кінчиках пальців. Небо розгортається над нами безмежною блакиттю. Вдивляється у тебе, розпливаючись перистими хмаринками…
Стара каменюка вигріває моє тіло… Пригортаюсь до неї! О відчуваю себе справжньою змією! Такою старою і мудрою! Мружусь хитро на сонце!!! Нарешті! Можна поніжитись…
Та ти тепер вже маниш до себе своїм тихим нашіптуванням про різні історії у твоєму житті, яких було багато-багато, різних-прерізних, цікавих-прецікавих. І я слухаю їх уважно, прислухаюсь до кожного твого слова, вловлюю кожен звук… Звуки твої наповнюють мене цілком. Мої легені дихають в унісон з твоїми. Ти чуєш? Ти відчуваєш це? Я так…Я тепер вся в тобі, цілую тебе у солоні губи, обвітрені вітрами, що зустрічаються там – на отій далекій горі!
Запах! У ньому перемішано все: ранкове сонце, піщаний берег, клубочки хмаринок, легкий вітерець, який несе прянощі заморських земель!
Ти! Знову погладжуєш не тільки мої ноги, а руки, плечі, волосся! Цілуєш ніжно все моє тіло! І я занурююсь тепер у тебе з головою!
Пірнаю! І ще раз…пірнаю у твої високі хвилі, що котяться блакиттю розкинутих килимів! Випливаю і махаю до сонця рукою!
О! Ця зустріч з тобою є справжнім щастям! Щастям, яке називають МОРЕМ!!!