Є велика різниця між цифрами «двісті» та «триста».
Вона більша, аніж в «двісті двадцять» і «триста вісімдесят».
І навіки стоять кимсь трагічно не випиті стопійсят
У кімнаті посеред Богом забутого міста.

У вогні молитов і боїв проминула перша Пречиста,
Вже не хоче ніхто оббивати пороги, ефіри,
Починати дзвінки із магічного "сорок чотири",
Щоб дізнатися раптом, що з того ж наліплені тіста

І люди й недолюдки тут і десь там, у столиці.
Тільки їх там мільйони і може не так разюче,
Не так поміж ребра ножем, в свіжі рани болючі
Коли поміж ликів трапляються миршаві лиця.

А коли тільки ти і чотири стіні й стопійсят
І не випито їх і ніколи вже мабуть не буде,
Бо не вміють без тіла бухати від розпачу люди,
Бо немає у цинку ні голосу, ані лиця,

То всі числа складуться у вісімку й ляжуть на бік,
І покаже лице нелюдське небуття нескінченність,
І поступиться місцем для смерті життя небуденність,
Бо ізнову на «двісті» іще чийсь помножився вік.

Відтепер заглядаєш у книжку і бачиш сторінку "двісті"
І не думаєш більше «чи не задофіга прочитав»,
Ти лякаєшся думки, що хлопець, якого не знав
Десь лежить у холодному цинку у зовсім чужому місті.

Ти жахався колись в телефонному номері зайвої шістки,
Вичисляв номери більш козирні в потоці чужих машин,
А тепер вичисляєш бігом із котрої ж із тихих місцин
В тебе снайпер поцілити зможе під час нової зачистки.

Третій тост поділився на третій і третій плюс
І ні той ані інший вже не за любов ані разу
За небіжчиків ну і щоб ними ж не стати одразу,
Замість маршів у вухах все більше – тотальний блюз.

Є велика різниця в словах теле- і тепловізор,
Ти за бронік чужий платиш більше, ніж собі за харчі
Бо коли за тобою прийдуть, то кричи не кричи,
Не почує ні сліз, ні прокльонів гаряче тупе залізо,

І всі числа складуться у вісімку й ляжуть на бік
І покаже лице нелюдське небуття нескінченність
І поступиться місцем для смерті життя небуденність
Бо ізнову на «двісті» іще чийсь вкоротиться вік.