якось було таке, що мені нарікали на деякі з моїх рим, частіше за все висмикуючи їх з контексту.
та що я можу сказати?
- по-перше, звернути увагу на мій статус;
- по-друге, на відмінки, якщо вже ці рими іменникові. родовий з називним - це близькі відмінки, але різні. також має місце множина.
це, як Ви правильно зауважили, нормально.
над Німеччиною небо перекреслене інверсійними слідами настільки рясно, що я не міг цього не побачити. а інверсійні сліди - це тонни і тонни гасу, спаленого в аеродинамічних трубах їхніх турбін.
слава Богу, не дочекаюсь. скінчиться він не при мені.

Опанасе, чого ви бідкаєтеся? У вас такий рейтинг, до якого інші роками йдуть, а ви пару тижнів і в топ-десятку мітите(жартую)? І що той рейтинг дає? Якби високий рейтинг гарантував безкоштовний круїз на яхті, я би розумів. А так - потіха самолюбству і не більш.

з будь-якого рейтингу (а я кивав на поточний статус, який мене влаштовує) можна зробити більший, якщо видаляти твори, оцінені нижче, ніж мріялось. природно, що за умови існування творів з більш високими показниками. якщо повернутись до розмови про статус, то хотілось би звернути увагу на те, що його треба якось виправдовувати, принаймні, перед собою. а це - нові вартісні вірші, а не лаври та кругова порука чи клубний інтерес.

вибачте, не люБительський - промахнулася :)

Я збагнув.
та останнього часу мені доводиться замислюватися над іншими статусами, яких ще спробуй відцуратися.
краще за все актуальний: прокинутись - як завтрашнього ранку, так і багатьох тисяч наступних. пенсія - це пора відсутності зобов'язань. а літературні статуси вимагають копіткої роботи над новими творами. не хотілось би, щоб мені співчували. щоб були вимушено милостивими.
краще брати менше, а повертати більше. це один з моїх життєвих принципів.

щойно пригадався діалог з жартівливої пісні, яку ще за часів розвинутого соціалізму виконував А.Міронов. там був ліхтар нічного освітлення. відлягло від серця. не плагіат.
моя мошва - це і літаки як денних, так і нічних рейсів. якби не їхня крейсерська "стеля" у десяток тисяч метрів, то не знаю, чи спалось би нам. вірш відіграв свою роль. вдень навіть дощило. а це знову - знайома картина.

багатовимірний образ.
до речі, у Таджикістані (я 25 років тому там відпочивав. може, нині не всі діти про це знають) дітей лякали Будьонним, а тепла куртка на ваті звалась не чимось іншим, а куфайкою. така от згадка про інтернаціоналізм 20-х років.

якщо це про мене, то це не зовсім так. дивлячись на себе вчорашнього, я пригадав оповідку про "Волшебноє слово" В.Осєєвої. Був я з парасолькою, така ж борода, картузик-пігулка звичного для бюргерів вигляду, і малюю собі кола та стрілочки на гравієвій доріжці. діточки місцеві чемні. дивляться, не заважають. а позавчора було іншим. кому риба, а кому хлюпіт весла. він сприяє думам про Вічне...