Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анжела Левченко (1978) /
Проза
Горнятка-близнятка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Горнятка-близнятка
Найбільше Марійка та Дмитрик чекали літа. Не лише тому, що до школи ходити не треба, уроки вчити не заставлятимуть і можна буде вдосталь займатися улюбленими справами. Щороку на літніх канікулах батьки відвозили їх до прабабусі у село. Для дітей там все було казковим: і маленька хатина, що, мов писаночка, закотилась у зелене море дерев, і надзвичайне витьохкування-виспівування птахів, і веселі стрибунці в траві. З ранньої весни до перших заморозків подвір’я буяло різнобарв’ям квітів, серед яких Марійка з Дмитриком будували свої схованки-хатинки. Одним словом, усе те, чого у місті нізащо не знайдеш! Та й сама бабуся Дарка була особлива. Уміла зготувати такі смачнючі вареники, від яких за вуха не відтягнеш! А казок скільки знала, оповідок різних кумедних, і щоразу нових та нових! Діти просто обожнювали бабцю. З неслухнясиків та нехочух враз перетворювались у золотунчиків, як називала їх бабця, допомагали їй в усьому. Залюбки пасли козу Настку, носили воду, ловили качкам ряску, навіть грядки пололи навипередки! Цілий день працювали. А вже коли сонечко сідало, зачаровано слухали бабусині розповіді, аж поки не засинали.
Вранці прокидались від пахощів свіжесенького хліба та пиріжків, які бабуня виймала з печі.
- І коли то ви, бабцю, все встигаєте? – дивувались разом.
На що бабуся лиш загадково посміхалась. Їй уже було майже дев’яносто років, але у це важко вірилось, така вже вона була моторна і гарна.
Поки баба Дарка поралася біля печі, дітлахи вивчали вміст величезної вимальованої скрині. Чого у ній тільки не було: і намиста, і рушники самоткані, і вишиванки, і свистки глиняні. Та от до дна ніяк не вдавалось дістатись.
А це Дмитрик зробив барикаду з двох стільців і заліз у скриню з головою. Вже за мить його біла чуприна показалась зверху.
- Марусько, глянь, що я відкопав! – захоплено прошептав, вилазячи назовні.
- Оце так! Як це ми їх раніше не бачили! – і собі здивувалась Марія.
В руках Дмитрик тримав глиняні глечики, що мов зрослися від часу. Діти спробували було їх роз’єднати, та марно.
- Ходімо бабцю запитаємо, що воно таке?
Бабуся якраз надійшла до кімнати.
- Ох, ви малі нишпорки, - посміхнулась, - то що ви там знайшли?
- Дивіться, ба, тут горшки якісь зіпсовані, ви їх так довго в скрині тримали, що вони аж склеїлись! – затараторили навперебій.
- Чого ж вони зіпсовані? Їм так багато років, як мені майже, а вони, бач, які славні! – баба Дарка витерла їх фартухом. – А називають їх горнятка-близнятка!
- Так наче як нас із Дмитриком! – радо сказала Марійка. – Це тому що вони схожі, як дві краплі води, так, бабцю?
- Так, дитино. Я бережу їх уже багато років. Бо то був подарунок мені від одного гончара, що жив у цьому селі. Я тоді ще мала була, років із шість мала. Нас у сім’ї було дванадцятеро. Найстаршій сестричці чотирнадцять було, вона нам була і за маму, і за тата. Бо батьки з рання й до ночі працювали в полі, а хто старший худобу пас чи ще меншеньких бавив. Я ж бо мала щодня батькам обід носити. Ото насипить мені старша сестричка в якийсь горщик каші, а в інший борщу, та й неси. А горщики великі, гарячі, я ж мале та худе було, поки донесу – половину проллю, а то бувало горщик, що зверху, перевернеться, вся каша в борщ висиплеться. То тато з мамою такий собі борщ гречаний їдять та все прихвалюють мене. Ото несла я якось обід та впала, горщики побила, сіла та плачу. Бо це ж тато з мамою без обіду працюватимуть тепер. Аж тут чоловік якийсь іде, розпитав мене про мою біду, посміхнувся та й каже: " Ходімо до мене, Даринко, щось ми придумаємо, щоб твоїм сльозам зарадити! " Взяв мене за руку та й повів до себе у майстерню. А був він сільським гончарем. Посадовив мене на стільчик, а сам відразу за круг гончарний сів. І закипіла робота в його руках, та так швидко все крутилось, що я й заколисалась мала. А коли прокинулась, поряд стояли оці горнятка-близнятка. "Оце тобі, - каже тоді той гончар, - один на борщ, а другий на кашу, а щоб не пекло, як нестимеш, тут, бачиш, спеціальні ручки є, якими вони мов обнялися удвох!"
Я схопила ті горнятка, подякувала йому і мерщій додому. З тих пір тільки з ними й ходила. Бо то справді дуже зручно і носити легше, ніж по одному окремому.. А вже коли з прадідом вашим Дмитром зійшлися ми, то я йому в цих близнятках їсти носила в поле. Отаке, дітки…
- Бабусю, то давайте , як ми козу сьогодні поженемо пасти, і собі візьмемо у них їсти! – запропонувала Марійка.
Так і вирішили. У один насипали каші, а в інший борщику зеленого. І лиш на поле вийшли, давай відразу й обідати, щоб довго не чекати. І таке вже все смачне у тих горнятках було! Таке надзвичайне! Правду вам кажу, що близнятка ті якісь чарівні, мабуть, бо ж скільки вони доброї страви перебачили та роботящих людей нагодували!
А бабуся Дарка сидить у холодочку та тільки посміхається, змахуючи сльозинки з очей…згадує…
Вранці прокидались від пахощів свіжесенького хліба та пиріжків, які бабуня виймала з печі.
- І коли то ви, бабцю, все встигаєте? – дивувались разом.
На що бабуся лиш загадково посміхалась. Їй уже було майже дев’яносто років, але у це важко вірилось, така вже вона була моторна і гарна.
Поки баба Дарка поралася біля печі, дітлахи вивчали вміст величезної вимальованої скрині. Чого у ній тільки не було: і намиста, і рушники самоткані, і вишиванки, і свистки глиняні. Та от до дна ніяк не вдавалось дістатись.
А це Дмитрик зробив барикаду з двох стільців і заліз у скриню з головою. Вже за мить його біла чуприна показалась зверху.
- Марусько, глянь, що я відкопав! – захоплено прошептав, вилазячи назовні.
- Оце так! Як це ми їх раніше не бачили! – і собі здивувалась Марія.
В руках Дмитрик тримав глиняні глечики, що мов зрослися від часу. Діти спробували було їх роз’єднати, та марно.
- Ходімо бабцю запитаємо, що воно таке?
Бабуся якраз надійшла до кімнати.
- Ох, ви малі нишпорки, - посміхнулась, - то що ви там знайшли?
- Дивіться, ба, тут горшки якісь зіпсовані, ви їх так довго в скрині тримали, що вони аж склеїлись! – затараторили навперебій.
- Чого ж вони зіпсовані? Їм так багато років, як мені майже, а вони, бач, які славні! – баба Дарка витерла їх фартухом. – А називають їх горнятка-близнятка!
- Так наче як нас із Дмитриком! – радо сказала Марійка. – Це тому що вони схожі, як дві краплі води, так, бабцю?
- Так, дитино. Я бережу їх уже багато років. Бо то був подарунок мені від одного гончара, що жив у цьому селі. Я тоді ще мала була, років із шість мала. Нас у сім’ї було дванадцятеро. Найстаршій сестричці чотирнадцять було, вона нам була і за маму, і за тата. Бо батьки з рання й до ночі працювали в полі, а хто старший худобу пас чи ще меншеньких бавив. Я ж бо мала щодня батькам обід носити. Ото насипить мені старша сестричка в якийсь горщик каші, а в інший борщу, та й неси. А горщики великі, гарячі, я ж мале та худе було, поки донесу – половину проллю, а то бувало горщик, що зверху, перевернеться, вся каша в борщ висиплеться. То тато з мамою такий собі борщ гречаний їдять та все прихвалюють мене. Ото несла я якось обід та впала, горщики побила, сіла та плачу. Бо це ж тато з мамою без обіду працюватимуть тепер. Аж тут чоловік якийсь іде, розпитав мене про мою біду, посміхнувся та й каже: " Ходімо до мене, Даринко, щось ми придумаємо, щоб твоїм сльозам зарадити! " Взяв мене за руку та й повів до себе у майстерню. А був він сільським гончарем. Посадовив мене на стільчик, а сам відразу за круг гончарний сів. І закипіла робота в його руках, та так швидко все крутилось, що я й заколисалась мала. А коли прокинулась, поряд стояли оці горнятка-близнятка. "Оце тобі, - каже тоді той гончар, - один на борщ, а другий на кашу, а щоб не пекло, як нестимеш, тут, бачиш, спеціальні ручки є, якими вони мов обнялися удвох!"
Я схопила ті горнятка, подякувала йому і мерщій додому. З тих пір тільки з ними й ходила. Бо то справді дуже зручно і носити легше, ніж по одному окремому.. А вже коли з прадідом вашим Дмитром зійшлися ми, то я йому в цих близнятках їсти носила в поле. Отаке, дітки…
- Бабусю, то давайте , як ми козу сьогодні поженемо пасти, і собі візьмемо у них їсти! – запропонувала Марійка.
Так і вирішили. У один насипали каші, а в інший борщику зеленого. І лиш на поле вийшли, давай відразу й обідати, щоб довго не чекати. І таке вже все смачне у тих горнятках було! Таке надзвичайне! Правду вам кажу, що близнятка ті якісь чарівні, мабуть, бо ж скільки вони доброї страви перебачили та роботящих людей нагодували!
А бабуся Дарка сидить у холодочку та тільки посміхається, змахуючи сльозинки з очей…згадує…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
