ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анжела Левченко (1978) /
Проза
Горнятка-близнятка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Горнятка-близнятка
Найбільше Марійка та Дмитрик чекали літа. Не лише тому, що до школи ходити не треба, уроки вчити не заставлятимуть і можна буде вдосталь займатися улюбленими справами. Щороку на літніх канікулах батьки відвозили їх до прабабусі у село. Для дітей там все було казковим: і маленька хатина, що, мов писаночка, закотилась у зелене море дерев, і надзвичайне витьохкування-виспівування птахів, і веселі стрибунці в траві. З ранньої весни до перших заморозків подвір’я буяло різнобарв’ям квітів, серед яких Марійка з Дмитриком будували свої схованки-хатинки. Одним словом, усе те, чого у місті нізащо не знайдеш! Та й сама бабуся Дарка була особлива. Уміла зготувати такі смачнючі вареники, від яких за вуха не відтягнеш! А казок скільки знала, оповідок різних кумедних, і щоразу нових та нових! Діти просто обожнювали бабцю. З неслухнясиків та нехочух враз перетворювались у золотунчиків, як називала їх бабця, допомагали їй в усьому. Залюбки пасли козу Настку, носили воду, ловили качкам ряску, навіть грядки пололи навипередки! Цілий день працювали. А вже коли сонечко сідало, зачаровано слухали бабусині розповіді, аж поки не засинали.
Вранці прокидались від пахощів свіжесенького хліба та пиріжків, які бабуня виймала з печі.
- І коли то ви, бабцю, все встигаєте? – дивувались разом.
На що бабуся лиш загадково посміхалась. Їй уже було майже дев’яносто років, але у це важко вірилось, така вже вона була моторна і гарна.
Поки баба Дарка поралася біля печі, дітлахи вивчали вміст величезної вимальованої скрині. Чого у ній тільки не було: і намиста, і рушники самоткані, і вишиванки, і свистки глиняні. Та от до дна ніяк не вдавалось дістатись.
А це Дмитрик зробив барикаду з двох стільців і заліз у скриню з головою. Вже за мить його біла чуприна показалась зверху.
- Марусько, глянь, що я відкопав! – захоплено прошептав, вилазячи назовні.
- Оце так! Як це ми їх раніше не бачили! – і собі здивувалась Марія.
В руках Дмитрик тримав глиняні глечики, що мов зрослися від часу. Діти спробували було їх роз’єднати, та марно.
- Ходімо бабцю запитаємо, що воно таке?
Бабуся якраз надійшла до кімнати.
- Ох, ви малі нишпорки, - посміхнулась, - то що ви там знайшли?
- Дивіться, ба, тут горшки якісь зіпсовані, ви їх так довго в скрині тримали, що вони аж склеїлись! – затараторили навперебій.
- Чого ж вони зіпсовані? Їм так багато років, як мені майже, а вони, бач, які славні! – баба Дарка витерла їх фартухом. – А називають їх горнятка-близнятка!
- Так наче як нас із Дмитриком! – радо сказала Марійка. – Це тому що вони схожі, як дві краплі води, так, бабцю?
- Так, дитино. Я бережу їх уже багато років. Бо то був подарунок мені від одного гончара, що жив у цьому селі. Я тоді ще мала була, років із шість мала. Нас у сім’ї було дванадцятеро. Найстаршій сестричці чотирнадцять було, вона нам була і за маму, і за тата. Бо батьки з рання й до ночі працювали в полі, а хто старший худобу пас чи ще меншеньких бавив. Я ж бо мала щодня батькам обід носити. Ото насипить мені старша сестричка в якийсь горщик каші, а в інший борщу, та й неси. А горщики великі, гарячі, я ж мале та худе було, поки донесу – половину проллю, а то бувало горщик, що зверху, перевернеться, вся каша в борщ висиплеться. То тато з мамою такий собі борщ гречаний їдять та все прихвалюють мене. Ото несла я якось обід та впала, горщики побила, сіла та плачу. Бо це ж тато з мамою без обіду працюватимуть тепер. Аж тут чоловік якийсь іде, розпитав мене про мою біду, посміхнувся та й каже: " Ходімо до мене, Даринко, щось ми придумаємо, щоб твоїм сльозам зарадити! " Взяв мене за руку та й повів до себе у майстерню. А був він сільським гончарем. Посадовив мене на стільчик, а сам відразу за круг гончарний сів. І закипіла робота в його руках, та так швидко все крутилось, що я й заколисалась мала. А коли прокинулась, поряд стояли оці горнятка-близнятка. "Оце тобі, - каже тоді той гончар, - один на борщ, а другий на кашу, а щоб не пекло, як нестимеш, тут, бачиш, спеціальні ручки є, якими вони мов обнялися удвох!"
Я схопила ті горнятка, подякувала йому і мерщій додому. З тих пір тільки з ними й ходила. Бо то справді дуже зручно і носити легше, ніж по одному окремому.. А вже коли з прадідом вашим Дмитром зійшлися ми, то я йому в цих близнятках їсти носила в поле. Отаке, дітки…
- Бабусю, то давайте , як ми козу сьогодні поженемо пасти, і собі візьмемо у них їсти! – запропонувала Марійка.
Так і вирішили. У один насипали каші, а в інший борщику зеленого. І лиш на поле вийшли, давай відразу й обідати, щоб довго не чекати. І таке вже все смачне у тих горнятках було! Таке надзвичайне! Правду вам кажу, що близнятка ті якісь чарівні, мабуть, бо ж скільки вони доброї страви перебачили та роботящих людей нагодували!
А бабуся Дарка сидить у холодочку та тільки посміхається, змахуючи сльозинки з очей…згадує…
Вранці прокидались від пахощів свіжесенького хліба та пиріжків, які бабуня виймала з печі.
- І коли то ви, бабцю, все встигаєте? – дивувались разом.
На що бабуся лиш загадково посміхалась. Їй уже було майже дев’яносто років, але у це важко вірилось, така вже вона була моторна і гарна.
Поки баба Дарка поралася біля печі, дітлахи вивчали вміст величезної вимальованої скрині. Чого у ній тільки не було: і намиста, і рушники самоткані, і вишиванки, і свистки глиняні. Та от до дна ніяк не вдавалось дістатись.
А це Дмитрик зробив барикаду з двох стільців і заліз у скриню з головою. Вже за мить його біла чуприна показалась зверху.
- Марусько, глянь, що я відкопав! – захоплено прошептав, вилазячи назовні.
- Оце так! Як це ми їх раніше не бачили! – і собі здивувалась Марія.
В руках Дмитрик тримав глиняні глечики, що мов зрослися від часу. Діти спробували було їх роз’єднати, та марно.
- Ходімо бабцю запитаємо, що воно таке?
Бабуся якраз надійшла до кімнати.
- Ох, ви малі нишпорки, - посміхнулась, - то що ви там знайшли?
- Дивіться, ба, тут горшки якісь зіпсовані, ви їх так довго в скрині тримали, що вони аж склеїлись! – затараторили навперебій.
- Чого ж вони зіпсовані? Їм так багато років, як мені майже, а вони, бач, які славні! – баба Дарка витерла їх фартухом. – А називають їх горнятка-близнятка!
- Так наче як нас із Дмитриком! – радо сказала Марійка. – Це тому що вони схожі, як дві краплі води, так, бабцю?
- Так, дитино. Я бережу їх уже багато років. Бо то був подарунок мені від одного гончара, що жив у цьому селі. Я тоді ще мала була, років із шість мала. Нас у сім’ї було дванадцятеро. Найстаршій сестричці чотирнадцять було, вона нам була і за маму, і за тата. Бо батьки з рання й до ночі працювали в полі, а хто старший худобу пас чи ще меншеньких бавив. Я ж бо мала щодня батькам обід носити. Ото насипить мені старша сестричка в якийсь горщик каші, а в інший борщу, та й неси. А горщики великі, гарячі, я ж мале та худе було, поки донесу – половину проллю, а то бувало горщик, що зверху, перевернеться, вся каша в борщ висиплеться. То тато з мамою такий собі борщ гречаний їдять та все прихвалюють мене. Ото несла я якось обід та впала, горщики побила, сіла та плачу. Бо це ж тато з мамою без обіду працюватимуть тепер. Аж тут чоловік якийсь іде, розпитав мене про мою біду, посміхнувся та й каже: " Ходімо до мене, Даринко, щось ми придумаємо, щоб твоїм сльозам зарадити! " Взяв мене за руку та й повів до себе у майстерню. А був він сільським гончарем. Посадовив мене на стільчик, а сам відразу за круг гончарний сів. І закипіла робота в його руках, та так швидко все крутилось, що я й заколисалась мала. А коли прокинулась, поряд стояли оці горнятка-близнятка. "Оце тобі, - каже тоді той гончар, - один на борщ, а другий на кашу, а щоб не пекло, як нестимеш, тут, бачиш, спеціальні ручки є, якими вони мов обнялися удвох!"
Я схопила ті горнятка, подякувала йому і мерщій додому. З тих пір тільки з ними й ходила. Бо то справді дуже зручно і носити легше, ніж по одному окремому.. А вже коли з прадідом вашим Дмитром зійшлися ми, то я йому в цих близнятках їсти носила в поле. Отаке, дітки…
- Бабусю, то давайте , як ми козу сьогодні поженемо пасти, і собі візьмемо у них їсти! – запропонувала Марійка.
Так і вирішили. У один насипали каші, а в інший борщику зеленого. І лиш на поле вийшли, давай відразу й обідати, щоб довго не чекати. І таке вже все смачне у тих горнятках було! Таке надзвичайне! Правду вам кажу, що близнятка ті якісь чарівні, мабуть, бо ж скільки вони доброї страви перебачили та роботящих людей нагодували!
А бабуся Дарка сидить у холодочку та тільки посміхається, змахуючи сльозинки з очей…згадує…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію