боротьба за аудиторію, яка слухатиме свого вівчара. не знаю про українські, але ці тиснуть. скінчиться термін тестового підключення - геть їхню копійчану "тарілку". та я, певно, один такий. усілякі заробітчани дивляться. і вірять.

"тупі рефлексіі". а що, таких не існує? це майже те ж саме, що порожні (пусті). чи не існує таких осіб, які звертаються до себе? щоправда, деяким бракує скромності, і вони тільки те і роблять, що якають. і це якання знаходить своє відображення у їхніх творах. ці письменники у своїх очах - і боги, і бо-зна хто ще, не виключаючи і чотириногих мешканців тієї частини зоопарку, у вольєрах якої розміщуються хижаки або слони. рефлексія має і інші прояви, а я мав на увазі таку, пригадавши історію, яка трапилась між І.Буніним і А.Чеховим. і не лише її.
і мені не до вподоби минулі та нові російські мелодрами, бо я бачу наслідки. а вони являють зовсім інше сьогоднішнє життя.
але був час, коли мелодрами тих часів якось мірою подобались. бо з нашими долями того часу дещо збігалось.

поки ми самі не дотумкаємо, що ті одноходові бліц-сюжети-схеми чиїхось знайомств-злягань-розлучень, якими забитий, щонайменше, сателітарний ефір, це - банальні вигадки, подібні до чогось життєвого, але більше - до моделі, ті скріпи триматимуть вічно.

можливо, є сенс якось сегментувати оглядову частину теми, обраної мною, щоб виокремити пісні серед усіх інших лубків цього псевдоісторичного сателітарного ермітажу. бо западає народ не лише на закохування в електричках, а і на них - на "курганы тёмные" тощо.