Лиш тиша й ніч. У вазі спить троянда,
І спогади давно минулих днів,
Виходиш, як примара на віранду,
Послухати нічного міста спів.
А десь далеко мерехтить дорога
Мільйонами автомобільних фар,
У серці зачаїлася тривога,
І б'є у скроні музика литавр.
Ти відчуваєш: янгол завітає,
І насолоджуєшся митями життя,
Ти відчуваєш... але ти не знаєш,
Яким коротким буде це буття.
І повний місяць в небі, як ліхтарик,
А зорі – тисячі його сердець,
Не знаєш ти, що не настане ранок,
І мріям, снам усім твоїм кінець.
Життя – це незавершена картина,
А люди – лиш художники її,
А пляма – ненароджена людина,
Яка не втілить образи свої.
Стоїш, співаєш тихо, непомітно,
Не чуєш кроків янгола свого,
Ти обертаєшся та поглядом привітним
Вітаєшся. А в образі його
Є щось таке, що тягне за собою,
Манить у прірву вічної пітьми,
За ним ідеш поважною ходою,
Нема нікого, хто б сказав: "Не йди..."
І спорожніла рідна твоя хата,
Зів'яла та троянда на вікні,
Тебе спіткало те, що не здолати,
Життя твоє згоріло у вогні.
Тебе не буде більше в цьому світі,
А порох від троянди оживе,
І вітер віднесе його до квітів,
А ти рятуй безмежністю себе...