СЕКРЕТ ВІРИ ( ПОЕМА 16+ )

Він був патрицій. Ще колись давно
Служив у Азії. І звідти зі скарбами
Привіз рабів, що їх було дано
Йому за битву Риму з ворогами.

Був поміж них суворий чоловік,
В якому виділялась сила й гідність.
Незлим патрицій був, і дав йому повік
Вести будинок, чистить труби мідні,

Та наглядать, що дієься в саду-
Робота неважка. Не те, що в полі
Зігнувши спину, наче ту біду,
У тяжкій праці нести свою долю.

Цей чолов"яга вправно наглядав
За справами. Але, крім керувати,
Якусь незриму Таїну він знав,
І став підлеглим всим передавати.

Хазяїн в цім не заважав йому.
Як справи йдуть- навіщо заважати?
Та Імператор Риму у тюрму
Рабів- сектантів повелів забрати...

Юнак і дівчина, досвічені раби,
Із дня народження жили в його оселі.
Зростали разом, І обіцяні були
Ім воля й шлюбні радощі веселі...

Був суд суворим- Імператорів наказ.
Усим рабам життя пообіцяли,
Й прощення повне, та лише нараз
Від Віри відректися наказали.

Тремтіли всі, старі і молоді...
Суворий Вождь на них дивився грізно,
Коли пропонували на суді
Від Віри відректись, доки не пізно.

Юнак і дівчина, тремтячи обнялись
І невідомо, чи його боялись,
Чи суду... Ніжно за руки взялись,
І... відректись від Віри відказались.

Був вибір зроблено... Остання їхня ніч,
Коротка ніч Незрадженої Віри,
Пройшла цнотливо, з іншими опліч...
А в клітках вже на них чекали звірі...

Та от- арена. Вивели юрбу
Повз глядачів облич цікавих море,
І поставали люди на мольбу
Навколішки перед Вождем суворим.

Ніхто не знає, що він їм казав,
Як відкривав ім таїнство пізнання,
Життя одвічне як пообіцяв
Взамін за смерть страшну від розтерзання.

Всі ще молились, та позаду їх
Із кліток звірі- так це любить Рим!-
І з ревом хижим кинулись на них,
Хапаючи одного за одним.

Все менше тих, хто молиться... Одні
Скупались в пазурах кривавих трунку,
Тікають інші... Наче уві сні
Стоять фігури юнака та юнки

Навколішках перед Вождем... Він знав...
Він віру дав! Він захистить! Одмолить...
От лев на хлопці одяг розірвав,
І по арені тягне тіло голе...

Лиш Вождь стоїть... І дівчина... Вона
Як уві сні з колін тремтячи встала,
Сама до лева гола підійшла...
Як віддалась, себе йому віддала...

Оголена, красива, молода...
Ні разу ще кохання не пізнавши,
Від страху, чи від пристрасті- бліда,
Чекає вся, навколішки упавши...

Стрибок- і з нею кінчено нараз.
І в пазурах її тендітне тіло
Пізнало шалу таїнства екстаз...
Ну, а душа- до неба відлетіла...

Скінчилась травля, вигуки дзвінкі...
Кривавим пиром вдовольнились звірі.
Їх заганяють знову у клітки...
І... Неушкоджений стоїть загиблих Лідер...

Ця дивина по Риму розійшлась...
Чимало віривших у Аполона, в Гора, в Сета,
В Ізиду, бачили- стара їм віра- зась...
І Вождь знайшов у них собі нових адептів.

.... .... ..... .... .... .....

Коли людей ведеш у боротьбі,
Ти знай лиш сам- усім не варто знати
Секрет пізнань, відомий лиш тобі.
Життя одвічне як же легко обіцяти...


примітка. У творі Автор не приводить аналогій з зародженням Християнства. У стародавньому світі існувало безліч сект, що сповідували вічне життя. Вірш- про лідерів, як таких. Читайте. Думайте.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479982
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 17.02.2014
автор: Сокольник