ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Проза
Відьма
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відьма
ВІДЬМА (випадок з життя)
Скажіть-но мені, добрі люди, звідки в наших селах споконвіку беруться відьми? Чи навчає їх хто? Чи то забобонні люди самі видумують відьом собі для втіхи? Чи людині справді бажано знати, що існує в природі якась дика сила, і є люди, які пізнавши її, стали вищі за тебе, до яких можна припасти у випадку біди, чи яких слід убезпечуватись, щоб не наробити собі лиха? Відьми, чорти, козаки-характерники- все це тисячоліттями існує в нашій уяві. Та хто зна? Доволі можливо, що ці своєрідні персонажі таки й справді реально існують... Цього я напевне не знаю. Знаю лиш один випадок, що був йому свідком, знаю цих симпатичних, добрих людей, що стали дієвими особами такої от моєї історіі... Ото ж...
... Однієї чудової осені гостював я в одному селі на сумщині, у дуже мною шанованої літньої господині.
Боже ж ти мій, яка краса восени навкруги! Ліси золотаво-зелені, лани шелестять де-не-де некошеними бур"янами... А по бур"янах стрибають вгодовані зайці... Ну, стрибайте собі, на вас полювати ще не час, нагулюйте собі вагу, хутро на зимове змінюйте...
Я приїхав не на вас полювати. На перелітних крижнів, що люблять на ніч на лісові озера сідати. Озера такі мрійливі, сумні, плаває по них впале листячко... Вода чиста, мов сльоза дівчини, що за козаченьком сумує... Глянеш- замрієшся. А над озерами- верби зажурені, спустили до води своі довгі коси... Так гарно, що хочеться на коліна встати, покласти на землю рушницю, та й помолитися просто неба Богові за те, що створив він таку красу...
Ото ж, приїхав я, гостюю собі, полюю... А жіночку, господиню мою, бачу, якось дивно сусіди поважають. Ніби з острахом. Зацікавило це мене. Питаю- а чого це вони? Та, каже, відьмою мене на селі всі вважають. То й бояться.
Дуже мені цікаво стало. Жіночка така собі вправна, добра. Ну, чоловіка поховала не так вже й давно, то з ким не буває? Чоловік, правда, не просто так собі загинув, та й то не дивина. Ну, попивав, життя сумним ввижалось, то й наклав на себе руки... Хоч і недобре це, та чи мало таких, світом цим зтомлених? З жінкою, я питав, жили вони добре, не сварилися...
Став я питати одного, іншого... І врешті-решт така от склалася історія...
Невдовзі по тому, як поховала жіночка чоловіка, прийшла пора сусідському хлопцю до арміі йти. Ну, діло ж святе. Проводи, родичі, сусіди, горілочка... Запросили й жіночку мою. Їй і добре. Одна вона, діти в місті, сумно. Зібралася вона...
А треба ж з чимось іти, не з голими ж руками. Узяла вона горілки, курку зарізала. Та треба ж іще щось, що за дивина- курка та горілка. Взяла вона, та на городі жоржин нарізала. Ото взяла все це, та й іде. Одна жоржина візьми, та непомітно з букету по дорозі й випади...
Прийшла оце вона, віддала букета, віддала гостинці, сидить собі, та й не дивиться, шо поміж гостями спантеличення якесь, неначе шу-шу-шу легке...
А було так. Бабуся рідна того хлопця бачить- у букеті квітів парна кількість. То вона родичам і шушукає- це не з проста, це хлопцеві нашому на смерть. Пороблено так. У бою загине козак. Не дарма і чолов"яга сусідки руки на себе наклав. Довела! Тиха-тиха, та в тихому болоті самі ж чорти. Відьма вона!!!
І як оце відгуляли, зосталися родичі самі, та й давай собі лоби ламати, як з цієї напасти їм вийти. Думали- думали, врешті баба згадала, що як таке ото лихо виходить, то слід провести наступну екзерцицію. Треба ті квіти, як темна ніч настане, на кінці відьминого городу на вогнищі спалить. А як відьма це відчує, то неодмінно з"явиться. Отут слід її святою водою окропити! То тоді вже не буде в неї сили лихо робить. Отоді вже їй буде...
Діждалися родичі ночі. Узяли тії квіти, узяли святу воду, не забули й горілочки... То не для відьми. Для себе. Для сміливості.
Пішли вони темрявою гуртом на город. Перелякані, зніяковілі трохи, та ж підбадьорюють одне одного... “ Ніч яка, Господи! Тиха та зоряна...” Та не дуже то й місячно... Досить таки навіть темно... Тихенько так на кінець городу прийшли, багаття зі стерні розклали, квіти оті кляті туди кинули, принишкли. Сидять тихенько, чекають...
А жіночка моя, сердешна, спати зібралася вкладатись, та щось їй не той... Тре й до вітру на ніч сходить. Як без цього? А які то в селі санвузли? Стоїть між хатою і городом дерев”яна така собі пристрійка...
Вийшла жіночка моя на двір. Бачить- що то за дивина? На краю її городу (а город чималенький, це ж не дача яка. Село, люди, село) якийсь вогник неначе мерехтить. І бліді тіні біля нього тиняються...
Ну, думає собі жіночка, хоч я таки жінка слаба, одинока, та все ж тих чортів з городу порозганяю! Щоб не було... Взяла вона ломаку... Підкралася тихенько, та як уперіщить тією люмакою першого ж чорта, що під слабку її руку підвернувся! Все ж таки- які наші українські жінки сміливі! Ніякі їм кляті фашисти, ніякі чорти не страшні!!!
А родичі хлопця, що відьму піджидали, так з переляку з накладеними зо страху штаньми- через клуні, через паркани- тікати, хто куди! Усе ж підтвердилося!!! Тільки святу воду з переляку загубили, та й хто б там кропив! Відьма таку силу проявила!!!
Потім і хлопець сусідський чесно й добре відслужив і живим-здоровим додому повернувся, і наче б то вся ця історія по шматочках в єдине ціле склалася, а так острах у селян перед моєю жіночкою і залишився. І прізвисько лишилось- ВІДЬМА...
Отакі-то вони, наші симпатичні українські відьми. Як дід Панас по телевізору колись діткам сказав "отака х...ня, малята"....
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469233
рубрика: Лірика
дата поступления 30.12.2013
автор: Сокольник
Скажіть-но мені, добрі люди, звідки в наших селах споконвіку беруться відьми? Чи навчає їх хто? Чи то забобонні люди самі видумують відьом собі для втіхи? Чи людині справді бажано знати, що існує в природі якась дика сила, і є люди, які пізнавши її, стали вищі за тебе, до яких можна припасти у випадку біди, чи яких слід убезпечуватись, щоб не наробити собі лиха? Відьми, чорти, козаки-характерники- все це тисячоліттями існує в нашій уяві. Та хто зна? Доволі можливо, що ці своєрідні персонажі таки й справді реально існують... Цього я напевне не знаю. Знаю лиш один випадок, що був йому свідком, знаю цих симпатичних, добрих людей, що стали дієвими особами такої от моєї історіі... Ото ж...
... Однієї чудової осені гостював я в одному селі на сумщині, у дуже мною шанованої літньої господині.
Боже ж ти мій, яка краса восени навкруги! Ліси золотаво-зелені, лани шелестять де-не-де некошеними бур"янами... А по бур"янах стрибають вгодовані зайці... Ну, стрибайте собі, на вас полювати ще не час, нагулюйте собі вагу, хутро на зимове змінюйте...
Я приїхав не на вас полювати. На перелітних крижнів, що люблять на ніч на лісові озера сідати. Озера такі мрійливі, сумні, плаває по них впале листячко... Вода чиста, мов сльоза дівчини, що за козаченьком сумує... Глянеш- замрієшся. А над озерами- верби зажурені, спустили до води своі довгі коси... Так гарно, що хочеться на коліна встати, покласти на землю рушницю, та й помолитися просто неба Богові за те, що створив він таку красу...
Ото ж, приїхав я, гостюю собі, полюю... А жіночку, господиню мою, бачу, якось дивно сусіди поважають. Ніби з острахом. Зацікавило це мене. Питаю- а чого це вони? Та, каже, відьмою мене на селі всі вважають. То й бояться.
Дуже мені цікаво стало. Жіночка така собі вправна, добра. Ну, чоловіка поховала не так вже й давно, то з ким не буває? Чоловік, правда, не просто так собі загинув, та й то не дивина. Ну, попивав, життя сумним ввижалось, то й наклав на себе руки... Хоч і недобре це, та чи мало таких, світом цим зтомлених? З жінкою, я питав, жили вони добре, не сварилися...
Став я питати одного, іншого... І врешті-решт така от склалася історія...
Невдовзі по тому, як поховала жіночка чоловіка, прийшла пора сусідському хлопцю до арміі йти. Ну, діло ж святе. Проводи, родичі, сусіди, горілочка... Запросили й жіночку мою. Їй і добре. Одна вона, діти в місті, сумно. Зібралася вона...
А треба ж з чимось іти, не з голими ж руками. Узяла вона горілки, курку зарізала. Та треба ж іще щось, що за дивина- курка та горілка. Взяла вона, та на городі жоржин нарізала. Ото взяла все це, та й іде. Одна жоржина візьми, та непомітно з букету по дорозі й випади...
Прийшла оце вона, віддала букета, віддала гостинці, сидить собі, та й не дивиться, шо поміж гостями спантеличення якесь, неначе шу-шу-шу легке...
А було так. Бабуся рідна того хлопця бачить- у букеті квітів парна кількість. То вона родичам і шушукає- це не з проста, це хлопцеві нашому на смерть. Пороблено так. У бою загине козак. Не дарма і чолов"яга сусідки руки на себе наклав. Довела! Тиха-тиха, та в тихому болоті самі ж чорти. Відьма вона!!!
І як оце відгуляли, зосталися родичі самі, та й давай собі лоби ламати, як з цієї напасти їм вийти. Думали- думали, врешті баба згадала, що як таке ото лихо виходить, то слід провести наступну екзерцицію. Треба ті квіти, як темна ніч настане, на кінці відьминого городу на вогнищі спалить. А як відьма це відчує, то неодмінно з"явиться. Отут слід її святою водою окропити! То тоді вже не буде в неї сили лихо робить. Отоді вже їй буде...
Діждалися родичі ночі. Узяли тії квіти, узяли святу воду, не забули й горілочки... То не для відьми. Для себе. Для сміливості.
Пішли вони темрявою гуртом на город. Перелякані, зніяковілі трохи, та ж підбадьорюють одне одного... “ Ніч яка, Господи! Тиха та зоряна...” Та не дуже то й місячно... Досить таки навіть темно... Тихенько так на кінець городу прийшли, багаття зі стерні розклали, квіти оті кляті туди кинули, принишкли. Сидять тихенько, чекають...
А жіночка моя, сердешна, спати зібралася вкладатись, та щось їй не той... Тре й до вітру на ніч сходить. Як без цього? А які то в селі санвузли? Стоїть між хатою і городом дерев”яна така собі пристрійка...
Вийшла жіночка моя на двір. Бачить- що то за дивина? На краю її городу (а город чималенький, це ж не дача яка. Село, люди, село) якийсь вогник неначе мерехтить. І бліді тіні біля нього тиняються...
Ну, думає собі жіночка, хоч я таки жінка слаба, одинока, та все ж тих чортів з городу порозганяю! Щоб не було... Взяла вона ломаку... Підкралася тихенько, та як уперіщить тією люмакою першого ж чорта, що під слабку її руку підвернувся! Все ж таки- які наші українські жінки сміливі! Ніякі їм кляті фашисти, ніякі чорти не страшні!!!
А родичі хлопця, що відьму піджидали, так з переляку з накладеними зо страху штаньми- через клуні, через паркани- тікати, хто куди! Усе ж підтвердилося!!! Тільки святу воду з переляку загубили, та й хто б там кропив! Відьма таку силу проявила!!!
Потім і хлопець сусідський чесно й добре відслужив і живим-здоровим додому повернувся, і наче б то вся ця історія по шматочках в єдине ціле склалася, а так острах у селян перед моєю жіночкою і залишився. І прізвисько лишилось- ВІДЬМА...
Отакі-то вони, наші симпатичні українські відьми. Як дід Панас по телевізору колись діткам сказав "отака х...ня, малята"....
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469233
рубрика: Лірика
дата поступления 30.12.2013
автор: Сокольник
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію