Білявий смутку, хлопчику німий,
Блакиттю очі сповнені по вінця.
Мій неслухняний, непосидо мій -
Упав, обдер і ліктики, й колінця...

Так поспішали стигнути, рости,
Переписати верб осінні лики!..
Білявий смутку, хлопчику, прости, -
І ти, і я тепер такі великі.

Тільки перелистаними :)) Слухали-м пісню і вирішили залишити все так, як є.

О°Панасе, логічний ланцюжок "шкутильгає-без супроводу-болісно" мені зрозумілий, ще і як :)) Рими якраз такі, якими оперують не улюблені, а автори-початківці (дата написання вірша, як і дата народження автора вказані правдиво, не сумнівайтеся :)). А опублікувала, аби ще раз подивуватися і подякувати Оксанці Первовій-Рошці, яка не тільки заспівала мою неспівабельну поезію, а й поклала її на музику. Прошу Вас, не розчаровуйтесь і не пробачайте :))

"болісно" було у значення болючості. я пропустив вірш крізь себе, як актори свої ролі. зупинився він у серці. такий от ланцюжок. та й стереотипи мої старечі... живу одним днем - сьогоднішнім, виплакуюсь минулими днями та роками у віршах також сьогоднішніх. у мої козацькі роки не віршував. країну будував. не було часу про батьківські сади-хати-вишні згадувати. нове життя оспівував. та не у віршах. не вмів. жалкую, звісно. були б такими чудовими, як Ваші. якби вмів...

І Вам дякую, Мироне. Ви такі речі розумієте :))

Привіт, Інночко. Цей вірш нагадує, якою доброю дитиною колись я була і якою мегерою тепер стала :))

Так, мабуть, усі прощаються із дитинством. А деякі не прощаються. А деякі впадають... :)) Дякую, Лесю. Рада.

Так само буде, коли ми, нарешті, зустрінемось із Вами: обнімемося і плакатимемо :))

О, Йванко. Із "Маршрутки"- на концерт? :))

Спасибі Вам. Голос ( і музика) Оксани Первової (мій вже "не працює":)). Те, що вірш заспівав - її заслуга.

У мене все так, не лише дитинство: і щастя, і вірш, і біда рогата :)). Дякую за відвідини і бажаю багато "сонячних мережечок", пане Іване.