
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
2025.08.31
07:37
Жовтіє й сохне бадилиння
Чортополоху, бо в цей час
Пора осіння безупинно
Виносить твори напоказ.
Поля вбирає в позолоту,
А в дрантя – вкутує сади,
Мов демонструє так роботи
Своєї плавної ходи.
Чортополоху, бо в цей час
Пора осіння безупинно
Виносить твори напоказ.
Поля вбирає в позолоту,
А в дрантя – вкутує сади,
Мов демонструє так роботи
Своєї плавної ходи.
2025.08.31
01:53
Тим, хто нічого доброго не сотворив, найлегше зневажати творчість інших.
Аби розібратися із чимось, окрім півлітри потрібна ще й клепка.
Шукав істину, а знайшов саме вино.
Поїв добрив і стало недобре.
Від сюрпризу зостався лише сюр.
До гарн
2025.08.30
23:03
Гармонія розладнується
під гуркотом дисонансів.
Коли душа найбільше потребує
прекрасного, звідкись виникає
огидний лик цинізму,
монструозне обличчя страху,
думки, ніби ратиці диявола,
цапина борідка банальності,
під гуркотом дисонансів.
Коли душа найбільше потребує
прекрасного, звідкись виникає
огидний лик цинізму,
монструозне обличчя страху,
думки, ніби ратиці диявола,
цапина борідка банальності,
2025.08.30
20:43
У забутім гнізді розоренім
Не оселиться знову птах.
На душі, що ганьбою зорана,
Із журби проростає страх:
Він підніметься чорним колосом –
І зневіри впаде зерно,
У думках, у очах, у голосі
Не оселиться знову птах.
На душі, що ганьбою зорана,
Із журби проростає страх:
Він підніметься чорним колосом –
І зневіри впаде зерно,
У думках, у очах, у голосі
2025.08.30
19:46
Одного з найяскравіших політиків націонал-демократичного руху України зухвало розстріляли посеред дня у Львові
Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…
Такі у Лету тихенько не кануть,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…
Такі у Лету тихенько не кануть,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любовь Весна (1963) /
Проза
Река желаний
К реке меня вывела лесная тропинка совсем неожиданно. В жаркий полдень устроившись под раскидистым Вековым дубом, присев на шелковую травушку прячась в тени его ветвей,смотрела на плывущие по небу облака. Ветерок нёс прохладу, от неглубокой речушки, дно которой, будто выложил Мастер из камней ровными рядами. Они были - одни круглые и серые , другие овальные и розовые, третьи голубоватые с острыми краями , большие и маленькие. Все камешки переливались от света солнечных лучей отражаясь всеми цветами радуги в чистой воде .Незаметно подкрался тихий вечер.
Лиловая Заря уходила за горизонт, стихли звуки дневного многоголосья, стемнело.....
Слетая с небес в речную гладь, купались звёзды, по серебряной дорожке плыл золотой месяц . Раздевшись я вошла в реку желаний, но дно ускользнуло у меня из под ног , превратившись в бездну....
Пропали иллюзии. Остановилось время. Окунувшись с головой в другой мир , мир сказочного волшебства где играла Божественная музыка , где пели Ангелы гимн Мирозданию. А маленькие феи зажигали большие фонари вдоль тропинки которая вела в сад мечтаний. Голову кружил аромат удивительных цветов, зазвенели нежно колокольчики, запели птахи.
Проснулась Богиня утренней Зари, небо засияло чистым янтарём, над водой расстилался молочной дымкой туман. Почувствовав потоки энергии и жизнерадостности я открыла свои глаза, и с благодарностью , и с любовью приняла тепло ласкающего ветерка. Чёрный цвет пустоты - отступил, ночь сложила свои крылья. Яркий Солнечный Свет наполнял Благоденствием новый день. Жизнь. Сердце. Душу.
Кругом царила Гармония, Покой и Равновесие из которых состоит Вселенная. Река Желаний - это канал, энергия, вход в другое измерение....
Камни на дне - наши поступки, дела, ошибки ...
Вековое дерево - связь прошлого, настоящего и будущего....
Заря - наше рождение и наш закат....
Вода - чистота помыслов и быстротечность времени....
Мастер - Учитель - Бог - Отец - Всевышний - наше устремление к добру и свету, милосердию в сердце, безусловной любви, чистой душе, познанию себя и безграничных возможностей.
С лёгкостью я бежала навстречу к Тебе, взявшись за руки мы придём вместе к нашей Реке Желаний. Где водопадом чувств царит сама Любовь!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Река желаний
К реке меня вывела лесная тропинка совсем неожиданно. В жаркий полдень устроившись под раскидистым Вековым дубом, присев на шелковую травушку прячась в тени его ветвей,смотрела на плывущие по небу облака. Ветерок нёс прохладу, от неглубокой речушки, дно которой, будто выложил Мастер из камней ровными рядами. Они были - одни круглые и серые , другие овальные и розовые, третьи голубоватые с острыми краями , большие и маленькие. Все камешки переливались от света солнечных лучей отражаясь всеми цветами радуги в чистой воде .Незаметно подкрался тихий вечер.
Лиловая Заря уходила за горизонт, стихли звуки дневного многоголосья, стемнело.....
Слетая с небес в речную гладь, купались звёзды, по серебряной дорожке плыл золотой месяц . Раздевшись я вошла в реку желаний, но дно ускользнуло у меня из под ног , превратившись в бездну....
Пропали иллюзии. Остановилось время. Окунувшись с головой в другой мир , мир сказочного волшебства где играла Божественная музыка , где пели Ангелы гимн Мирозданию. А маленькие феи зажигали большие фонари вдоль тропинки которая вела в сад мечтаний. Голову кружил аромат удивительных цветов, зазвенели нежно колокольчики, запели птахи.
Проснулась Богиня утренней Зари, небо засияло чистым янтарём, над водой расстилался молочной дымкой туман. Почувствовав потоки энергии и жизнерадостности я открыла свои глаза, и с благодарностью , и с любовью приняла тепло ласкающего ветерка. Чёрный цвет пустоты - отступил, ночь сложила свои крылья. Яркий Солнечный Свет наполнял Благоденствием новый день. Жизнь. Сердце. Душу.
Кругом царила Гармония, Покой и Равновесие из которых состоит Вселенная. Река Желаний - это канал, энергия, вход в другое измерение....
Камни на дне - наши поступки, дела, ошибки ...
Вековое дерево - связь прошлого, настоящего и будущего....
Заря - наше рождение и наш закат....
Вода - чистота помыслов и быстротечность времени....
Мастер - Учитель - Бог - Отец - Всевышний - наше устремление к добру и свету, милосердию в сердце, безусловной любви, чистой душе, познанию себя и безграничных возможностей.
С лёгкостью я бежала навстречу к Тебе, взявшись за руки мы придём вместе к нашей Реке Желаний. Где водопадом чувств царит сама Любовь!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію