Тадею Карабовичу, з яким мене єднає Буг...

До зорі, до своєї, несу свій хрест.
Тут не рекет – а трепет...
Я, вкраїнський поет, пережив свій арешт,
В’язень моря і степу.

Я чекаю Вкраїни.
Чекали її
Козаки, гречкосії.
Закрутило життя мене в темні бої,
Звідки світлі повії,
Що покаялись так,
Що аж старці до них
Повернули обличчя...
Батько й мама
Приходять до мене у сни.
За собою не кличуть.

А чи я не готовий до неба іще,
А чи світло – до мене?
Я хотів би і там пережити цей щем...
Це буття дерзновенне.

Хай вино було чорне –
Як чорна рілля.
Хай жінки – як сирени.

Хай із засідки ворог
У мене стріляв…
Я не зраджував генам.

Не цікавить мене уже
Правда людська.
Правда Божа чекає...

Теплий промінь в мені –
Як небесна рука,
Несказанна ріка є...