Мабуть, таки треба ставити авторські наголоси. У мене язик не повертається сказати "обІйстя", коли все життя чую "обійстЯ". Нє, навіть не так: в нашому селі існує виключно "гобісцЯ" (а я шо, я шо, так люди кажуть) :))
Коли батьківська хата опустіла, я з неї переволокла сюди, до міста, практично все. І якось зовсім несподівано те "все" помістилося в один-єдиний фургончик...
На пісню сіє творєніє навряд чи потягне. А от про "трави похилі" дійсно гарна пісня є. Скачаю-но я її та послухаю ))

був я у Вінниці десь у 1998-мому. тоді вже відчув. мене поправляли... прибиральниця в готелі.
ні, я бував і значно пізніше, але вже прислуховувався, хто як тулить ті наголоси, які "гоїрки" та "гаптеки" тощо. не дивувався, коли телефонуючи бізнес-партнерам, чув російську. напевне, не хотіли являти звичне для них і незвичне для мене.

"Гоїрки" - то ще не найстрашніше. Їм, в принципі, по барабану, як їх називають. А от "Гальошка", "Гандрушка" чи, приміром, "Гантон" - це вже, скажу вам, не шуточки ))
А старші люди ж і досі так кажуть - уявляєте, як їхнім онукам, котрі з міста на канікули чи просто в гості приїздять, такі варіанти своїх імен чути ))

я своєчасно зупинився, але відчуваю, що дарма.
бо хотів написати про Гадлер :]

про "кілі" теж можна було б написати. чудова міра ваги.
та вже зупинюсь. цей мовний пласт не підняти.

Та да )) Якщо попросити десь у Луцьку на базарі в рибному ряду "три кілі тульки", то ступор бідному продавцю забезпечений - якщо тільки він родом випадково не з наших місць ))
Моя свекруха, царство їй небесне, розгортаючи перед сном книжку, казала: "От ше три слові прочитаю - і спати". Доця моя зараз, коли жену її ввечері з-за компа, сміється і теж так каже ))

"Болюче-приємні подорожі у минуле", кажете?

"...Кохалися та й любились Іванко й Марічка,
А Марічку вода взяла, поглинула річка.
Ой поніс Іван свій тусок та й на верховину,
Ой пішов Іванко в гори - та там і загинув".

Згадалося чогось - аж заспівалося. Якщо ви слухали колись у радіотеатрі "Тіні забутих предків", то теж згадаєте цю коломийку.
Смерть чиясь (фізична) - то не обов'язково. Але такі "подорожі" здатні часом завести у безвість, звідки і вороття нема (до нормального життя - як мінімум). Так що доводиться періодично ті спогади гнати подалі, аж поки нарешті не призвичаїшся жити з ними паралельно, бо ж скільки не жени, а вертаються, зар-р-раза така... ;))

Ой, кума, та в мене хрести і на хвіртці, і на всіх дверях, і навіть на паркані шиферному намальовані. А водою святою скільки разів уже бризкала, а ладаном курила та зі свічкою ходила... Шось, мабуть, все-таки не так роблю. Батюшку кликати не буду - гроші требує за таке діло, а я купованому якось не дуже вірю ))
Сіно перевіряти не ризикну, ну його в баню. Якщо то навіть поет з музою, то най собі, не буду мішатися - часом так натхненно читають, шо стеля аж двигтить. Чого б я ото їх полохала, хай хоч комусь добре буде ;))

так-так, обкурюванням сіна не обійтися, треба туди персонально навідатися. з пательнею. мо сполохаєш. музу. а поет в хазяйстві знадобиться))

Та ну, пательня чавунна, тяжкенька, а я ж можу сили не розрахувати. Буде потім та муза головою смикати і реготати невпопад. І кому вона така пришелепкувата потрібна? :))
Та й з поета, боюся, толку мало - вірша сякого-такого я й сама зліплю, мені б хазяїна... А з поетом ще й за місце біля компа битися прийдеться ;)