зіграли партії свої бродячі музиканти
нема вже клавіш білих
немає чорних
остання скрипка вже затихла здається назавжди
та дух тривожний тільки в флейті
луною заколисує
гойдає
літає над пустельним
наче мертвим містом
посеред нього протікає річка темна
як кров із жил
в якій моя душа захована
твоїй несе послання:

йде полювання
біжить тікає гнаний звір
біжить
ступаючи на тіні своїх переслідувачів
і тіні змішані почали дуже дивну гру
із згущених потоків
немов туман що дихать не дає

по шкірі бігає орда
і по лиці моїм твоя тече вода
зі мною твій невимушений дотик
десь тут живе твоє моє бажання
ритмічне
немов кидати м’ячем об стінку
а нам з тобою всього три тисячі хвилин до ранку
всього три тисячі ранків
і триста тисяч років
і замкнені в палатах замку
що день удень руйнується
і заново будується
за три хвилини до світанку

і це послання отримавши вже потім
коли помруть твої надії
не перші
не останні мрії
я умру у пам’яті твоїй

лише тепло живе заграє
моє тепло тебе впізнаючи зігріє
і огорне пернатим змієм
але мене не буде поряд
мене уже не буде зовсім

ночей моїх розкриті очі
сповільнили політ
завмерла мить
я бачу безкрайні небесні озера
і тишу
як беззвучний пташиний спів
там далі дощем своїм омиваюсь
і дощ той - зорепад
немов ранковим світлом розбудить квіт
і оксамитові поля
і ті поля - це ти
мені шепочуть тисячі і тисячі твоїх імен...


2014