А та рима, що любов,
хоче крові і є кров
всупереч естетиці естетів.
На плечах несе поет
заяложений сюжет,
нерозлучну пару еполетів.

Що робити, якщо знов
уліза до тями кров,
спокушає серце кроволюба.
Як не є, натхнення є,
і римую я своє,
сам себе не скубаю за чуба.

Зауваги поборов,
все спихнув на тую кров,
що в душі аматора бунтує.
Глеки ліплять пресвяті –
так буває у житті,
як потребу підміняє всує.

Від судилищ і обмов
оберегом маю кров,
може, зо п’ять літрів без стакана.
П’явка пісної жаги
склянку випила снаги
і кровить уяви свіжа рана.

До лікарні я пішов,
у пробірку приснув кров.
Добре є – аналізи у нормі!
Маю довідку про це,
користаю топ-слівце
і тримаю так себе у формі.

Як блукаю в хащі мов,
то нечисту ганю кров
і удачу кличу на підмогу.
Але нетрі, сон і лінь
насилають чорну тінь
на мою лікнепівську дорогу.

Ось зима – запас я дров.
Диво-пічка гріє кров,
щоб наснага не зробила драла.
Цілий день сиджу в теплі,
сил черпаю від землі,
тільки би кебета не пропала.

А весна – зело дібров.
Забуяє яро кров
і потягне в поетичні висі.
Далі літо – жарота,
для любові – ліпота,
тільки трохи усихають мислі.

Осінь – час для молитов.
Очищають рідну кров
каяння і увертюра посту.
Мить прозріння – не моє.
Хиба знов бере своє
і стоїть на перепоні росту.

У кінці – ядро основ:
поетично-бідна кров
у ярмо рефрену повертає.
Я і далі би ішов,
але годі, рима «кров»
й так на троні блуду возсідає.

08.12.2014