МОНОЛОГ КІБОРГА
Кіборг Олекса в аеропорті
Тисячу двісті сімнадцять годин
Порох ковтає з клубками у горлі.
Каже, мовляв, ми укропи — не горді,
Гасимо «вату» вогнем без води.

Ви там чому не ламаєте звички,
Що розвели нас на фронт і на тил?
Тут же дорога від кулі до свічки,
Ніби димок від цигарки у вічі
А чи закладений в душу тротил...

Тут же покришене мінами небо.
Тут же посічена «градом» земля.
Братство, що скріплене пам’яті крепом.
Подзвін утрат і печалі над степом,
Що від майбутнього нас віддаля.

Ось ми вам час посилаєм крізь простір.
Ви ж зачаїлись чомусь від борінь.
Нам не уникнути власних блок-постів,
Бо сепарати — минулого гості,
Наче господарі тут. З двох сторін.

Ми вже складаємо друзів у скрині
Із-під снарядів. А вам до сих пір
Ще невтямки, що одвіку й донині.
Всі ми потроху й однаково винні,
Що у війні здобуваємо мир.