Лотова дружина оглянулася позад його
і стала соляним стовпом.
Із Книги Буття

І вирушив Лот за посланником Бога –
Величний і світлий – по чорній горі.
Дружину завзято вмовляла тривога:
Не пізно, ще можеш минуле узріть.

Оглянься на башти Содома – черлені,
На площу співочу, на дворища лад,
На вікна спустілі, обитель студену…
Там чад народила, там прядка гула.

Поглянула – й біль пронизав тогосвітній.
Враз очі оскліли, зробились, мов лід.
Прозорою сіллю постала між ріні,
А ноги стрімливі – навік у землі.

Хто жінку оплаче, упавши на груди?
Є більші утрати в ряду забуття?
Лиш серце моє пломінке не забуде
Спроможну за погляд віддати життя.

2014


Анна Ахматова

Лотова жена

И праведник шел за посланником Бога,
Огромный и светлый, по черной горе.
Но громко жене говорила тревога:
Не поздно, ты можешь еще посмотреть
На красные башни родного Содома,
На площадь, где пела, на двор, где пряла,
На окна пустые высокого дома,
Где милому мужу детей родила.
Взглянула - и, скованы смертною болью,
Глаза ее больше смотреть не могли;
И сделалось тело прозрачною солью,
И быстрые ноги к земле приросли.
Кто женщину эту оплакивать будет?
Не меньшей ли мнится она из утрат?
Лишь сердце мое никогда не забудет
Отдавшую жизнь за единственный взгляд.

1924